Блог вчителя історії Зимовченко Вікторії Валеріївни : Всесвітня історія I семестр

Урок 1: Вступ. Основні цінності та здобутки індустріальної цивілізації

Мета: ознайомити учнів із структурою та завданнями курсу «всесвітня історія» в 10 класі; охарактеризувати основні тенденції світового розвитку в 1914-1939 рр.; розкрити зміст понять «індустріалізація», «індустріальне суспільство»; формувати в учнів вміння аналізувати та узагальнювати історичний матеріал; виховувати патріотизм та повагу до інших народів, прагнення досягти взаєморозуміння між народами; розвивати увагу, пам'ять, логічне мислення учнів.

Основні терміни: індустріалізація, індустріальне суспільство.

Робота над таблицею «Періоди всесвітньої історії»

Назва періоду	Часові рамки
Історія стародавнього світу	Від появи першої людини – до 476 р.
Середні віки	476 р. – 1492 р.
Нова історія	Кінець XV ст. – кінець XІX ст.
Новітня історія	Початок XX ст. – початок XXІ ст..

Розгляньте таблицю і визначьте часові рамки нової історії, яка буде вивчатися в 10 класі.

Вивчення нового матеріалу

У XX ст. продовжувався бурхливий розвиток індустріальної цивілізації, вона прийшла на зміну аграрній цивілізації, зумовила панування машинного виробництва і істотне поглиблення поділу праці; вивела Європу в лідери світового розвитку, а потім піднесла роль США.

Словникова робота:

Індустріалізація – процес створення великого машинного виробництва в усіх галузях народного господарства, насамперед у промисловості і перетворення на цій основі аграрної країни на індустріальну.

Індустріальне суспільство – цей термін запровадив Сен-Сімон – стадія розвитку суспільства, що характеризується:

- поширенням великого машинного виробництва;

- зростанням міст та їх значення;

- утвердження ринкової економіки;

- становлення демократії, громадянського суспільства і правової держави.

Характерні ознаки індустріального суспільства:

- утворення індустріальної системи господарства;

- прискорення процесів урбанізації, пролетаризації, соціального розшарування суспільства;

- концентрація капіталу і виробництва, створення монополій;

- злиття банківського капіталу з промисловим, виникнення фінансової олігархії;

- вивезення капіталу.

Найбільш прикметною ознакою економічного життя провідних країн світу (Німеччина, Велика Британія, Франція, Росія, СІІІА та Японія) на початку XX століття стало завершення формування індустріального суспільства. Частка промислового виробництва перевищила частку виробництва сільськогосподарської продукції. Світове промислове виробництво з І871 до 1913р. зросло майже в 5 разів, а обсяг торгівлі — майже в 4 рази. Ширше використовується наймана праця — тепер вона охоплює не лише виробництво, а й будівництво, транспорт, сферу послуг; сільське господарство тощо. У 1914 р. чисельність світового пролетаріату становила 30 мдн. чоловік. Зросла продуктивність праці (в 1900-1913 pp. вона виросла в промисловості в середньому на 40 % ). Швидкими темпами відбувалася концентрація капіталу й виробництва.

Створювалися монополії різного типу:

картель — об’єднання кількох підприємств однієї галузі; його учасники укладають угоду щодо розподілу ринків збуту та цін, зберігаючи власність над засобами виробництва і продукцією та комерційну самостійність;
синдикат — об’єднання підприємств, що виробляють однорідну продукцію; за учасниками синдикату зберігається власність на засоби виробництва і виробнича самостійність, але вони втрачають комерційну самостійність; вироблена продукція реалізується як власність синдикату через спеціальну контору;
трест — об'єднання виробничих підприємств певних галузей промисловості; у трести об'єднувалися шахти, будівельні управління, цукрові заводи та ін. підприємства;
концерн — об’єднання ряду підприємств різних галузей господарства (торговельних фірм, банків, транспортних компаній), що перебувають під єдиним фінансовим контролем).

В цей період відбувається злиття банківського капіталу з промисловим, результатом чого стає виникнення фінансової олігархії. Контроль за господарським життям країни потрапляє до рук всесильної фінансової олігархії. Вона підпорядковує собі весь державний апарат, спрямовує внутріщню, зовнішню політику урядів.

У Період, коли країни вступили в індустріальне суспільство, де панують монополії, типовим стає вивезення капіталу. Вивезення капіталу відбувалося нерівномірно. Найбільше капіталу вивозила Велика Брітанія. На 1900 р. її зарубіжні інвестиції становили 20 млрд доларів, Франції — 10 млрд, Німеччини – 4,3 млрд. a CШA — тільки 0,5 млрд. доларів. Вивезення товарів та капіталу зв’язало більшість регіонів з європейськими центрами промисловості й банками. Була сформована система світового господарства.

У світі з’явилися міжнародні монополії і транснаціональні корпорації, які розподілили між собою світові ринки збуту і виробництво товарів.
Узагальнення та систематизація знань.

Запитання:

1. Які часові рамки охоплює курс історії 10 класу?

2. Яка цивілізація прийшла на зміну аграрній цивілізації?

3. Назвіть основні ознаки індустріального суспільства.

4. Які типи монополій ви запам’ятали?

5. Які нові засоби передачі інформації з’явилися?

6. Охарактеризуйте демографічну ситуацію в світі.

Електронні посилання на підручник: http://4book.org/uchebniki-ukraina/10-klass/857-vsesvitnya-istoriya-10-klas-shchupak ст.11-33

Урок 2: Cтворення Троїстого союзу та Антанти

Мета: ознайомити учнів з причинами виникнення Троїстого союзу та Антанти, їх складом; формувати вміння встановлювати хронологічну послідовність подій; розвивати вміння застосовувати та пояснювати на прикладах терміни та поняття; виховувати інтерес до історичних подій.

Основні терміни: анексія, Союз трьох імператорів, Боснійська криза, Троїстий союз, Антанта, гонка озброєнь.

Запитання:

1. Назвіть основні підсумки франко-прусської війни 1870–1871 рр.

2. Назвіть результати російсько-турецької війни 1877–1878 рр.

3. Перерахуйте «нові» і «старі» держави.

4. Чому між «новими і «старими» державами» виникають суперечності?

Вивчення нового матеріалу

Словникова робота:

Гонка озброєнь - це організація даржавою масового виробництва військової продукції, нагромадження зброї, використання наукових досліджень та винаходів для створення нових зразків зброї.

Анексія - вид агресії, насильницьке приєднання (захоплення) всієї або частини території іншої держави.

«Союз трьох імператорів» — союз Німеччини, Австро-Угорщини та Росії, який склався у1873р. та проіснував до 1887 р.

Військово-політичний блок - воєнний і політичний союз декількох держав, спрямования на встановлення їх панування в регіоні чи в світі.

Попри територіальні суперечки, суперництво за володіння колоніями, боротьбу за військову перевагу на суші і на морі, в Європі наступила епоха відносного спокою — близько 40 років миру, який, всупереч всім небезпекам, тривав в Європі з часів франко-прусської (1870–1871) і російсько-турецької (1877–1878) воєн до початку Першої світової війни. Основною передумовою збереження миру стала широка міжнародна співпраця в усіх галузях життя: економіці, політиці, культурі. Але це не означало відмову провідних країн світу від прагнення лідерства у зовнішній політиці.

Після франко-прусської війни в Європі відбулася нова розстановка сил. Хоча Великобританія залишалася найбільшою колоніальною імперією, за темпами економічного розвитку її потіснили на третє місце США і Німеччина. Економічний розвиток Франції в результаті поразки помітно загальмувався, і країна опинилася в ізоляції на міжнародній арені. В Європі заговорили про відродження Священного союзу.

У 1873 р. склався «Союз трьох імператорів» — союз Німеччини, Австро-Угорщини та Росії, який проіснував до 1887 р. Він розпався, бо не припинялися суперечності між Росією та Австро-Угорщиною через Балкани, крім того, Росія була зацікавлена у сильній Франції.

У 1882 р. почалося створення Троїстого союзу. Договір був підписаний між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Італією. Троїстий союз проіснував до 1915 р. Був спрямований проти Росії та Франції. В 1913 р. до Троїстого союзу приєдналася Болгарія.

Робота з документом

Текст 1.

Із союзного договору між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Італією, укладеного у Відні 20 травня 1882 р.

Юдовская А. Я., Егоров Ю. В., Баранов П. А., Ванюшкина Л. М. История. Мир в новое время (1870–1918). — СПб.: «СМИО Пресс», 1998. — С. 477–478.

«Ст. 1. Вищезазначені сторони обіцяють одна одній мир і дружбу, і вони не вступатимуть до жодного союзу або не братимуть зобов’язання, спрямовані проти однієї з цих держав.

Ст. 2. У випадку, якщо Італія піддалася б нападу Франції через будь-який мотив, обидві інші договірні сторони зобов’язані надати атакованій стороні допомогу і сприяти їй всіма своїми силами. Такий же обов’язок покладається на Італію у разі нападу Франції на Німеччину.

Ст. 3. Якщо б одна або дві з вищезазначених сторін були піддані нападу і залучені до війни з двома або декількома великими державами, що не беруть участь у цьому договорі, ...то договір про союз набуває чинності для всіх вищезазначених сторін».

Запитання:

1. Яка держава розглядалася договірними сторонами як потенційний супротивник?

2. Чому Росія не стала учасницею Троїстого союзу?

3. На яких умовах був укладений договір?

4. В якому разі союзні держави повинні були вступати у війну?

В 1904 р., після врегулювання взаємних колоніальних претензій в Африці, Англія уклала військово-політичну угоду з Францією. Ця угода одержала назву Антанта (від франц. «згода»). Вона відкривала можливості для широкого співробітництва двох країн проти Німеччини.

У 1907 р. після тривалих переговорів за сприяння Франції вдалося укласти англо-російську угоду про поділ сфер впливу на Середньому Сході. Ця угода відкрила можливість співробітництва Росії і Великобританії проти Німеччини. Англо-російська угода 1907 р. завершила формування нового воєнно-політичного блоку, що увійшов в історію як Антанта. Антанта фактично перестала існувати після розгрому Німеччини в 1918 р., але назва Антанта продовжувала використовуватися і пізніше.

Робота з документом:

Проаналізуйте документ і дайте відповіді на запитання:

Текст 2. З виступу міністра закордонних справ Росії С. Д. Сазонова про цілі Антанти (14 вересня 1914 р.) ст.. 62 підручника.

Запитання:

1. Проти яких країн була спрямована Антанта?

2. Які цілі, за документом, ставили перед собою держави Антанти?

3. Які країни повинні були виплатити контрибуцію?

Робота з таблицею

Опрацювати ст. 56 підручника «Створення воєнно-політичних блоків» і заповнити таблицю.

Воєнно-політичні блоки напередодні Першої світової війнию

	Троїстий союз	Антанта
Дата утворення
Дата припинення існування
Країни, які входили до воєнно-політичного блоку
Проти кого спрямований.

Закріплення нових знань

Бесіда за запитаннями:

1. Які країни за темпами економічного розвитку випередили Велику Британію після франко-пруської війни?

2. Які країни утворили «Союз трьох імператорів»?

3. Чому розпався «Союз трьох імператорів»?

4. Коли був утворений Троїстий Союз?

5. Які країни увійшли до складу Антанти?

Узагальнення та систематизація знань

Завдання для учнів:

Виправте помилкові твердження

1) Після 1871 р. в Європі встановився збройний мир — держави почали скорочувати кількість озброєнь.

2) До Троїстого союзу входили Австро-Угорщина, Франція і Росія.

3) У 1913 р. до Троїстого союзу приєдналася Японія

4) В 1904 р. Англія уклала військово-політичну угоду з Росією.

5) В 1907 р. до Антанти приєдналася Греція.

Електронні посилання на підручник: http://4book.org/uchebniki-ukraina/10-klass/857-vsesvitnya-istoriya-10-klas-shchupak ст. 56

https://docs.google.com/forms/d/1ahL6G1mvej47xanQwQp5exJy4DX3SgEjwbQeCNP5DH0/edit

Урок 3: Причини, привід та початок Першої світової війни

Мета: розкрити причини, привід та початок Першої світової війни; розвивати аналітичні вміння при вивченні всесвітньої історії; виховувати в учнів зацікавленість до новітнього періоду всесвітньої історії.
Основні терміни та поняття: світова війна, Антанта, Троїстий союз.

Вивчення нового матеріалу

Словникова робота:
Світова війна - військове зіткнення між провідними державами світу.
Антанта "сердечна згода" - військово-політична угода підписана між Англією та францією у 1904р., а згодом і російською імперією.
Троїстий союз - військово-політичне угрупування, яке сформувалося у 1882р. між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Італією.

Причини війни

Зовнішня політика провідних держав світу: Великої Британії, Франції, Німеччини, Австро-Угорщини, Росії підпорядковувалась їхнім економічним інтересам — боротьбі за ринки збуту товарів і капіталів, доступ до джерел сировини і дешевої робочої сили. Німецька імперія, що стала світовою державою наприкінці XIX ст. захопила менше колоній, ніж «старі» колоніальні імперії і вважала себе обділеною. Німеччина розгорнула шалену гонку озброєнь, довівши видатки на підготовку до війни до 1/2 всього державного бюджету.

Причинами Першої світової війни стали:

- прагнення переділити уже поділений світ;

- посилення ролі держави, що перетворювалася в носія загальнонаціональної ідеї, яка замінила ідеї демократії;

- зростання монополій з державою,

- формування державно-монополістичного капіталізму посилювало агресивність державної політики;

- намагання вирішити внутрішні проблеми (соціальну напруженість між бідними і багатими та національну — між пануючими і пригнобленими націями);

- швидкий економічний розвиток провідних країн та гострі суперечності між ними, викликані нерівномірністю такого розвитку;

- мілітаризація економіки і суспільної свідомості.

Європейські країни, готуючись до нових загарбницьких воєн, шукають собі союзників, об'єднуючись у воєнно-політичні блоки. У 1882 р. утворився Троїстий Союз. До нього увійшли Австро-Угорщина, Італія та Німеччина. На противагу Троїстому Союзу Франція, Англія та пізніше Росія створили протягом 1904-1907 рр. свій блок під назвою Антанта (що в перекладі означає «сердечна угода»).

Особливо гостре економічне суперництво виникло між Великою Британією та Німеччиною, яка бажала покінчити з пануванням Англії на морях, послабити її вплив на світовий ринок та захопити колонії. Німеччина мала територіальні претензії до Франції, прагнула приєднати промислово розвинені північно-східні регіони Франції. Щодо Росії, то Німеччина хотіла захопити Прибалтику, Україну, Дон і Кавказ. Франція планувала повернути Ельзас і Східну Лотарингію, захистити Саарську область та лівий берег Рейну (там були розташовані сучасні промислові підприємства). Англія сподівалась захопити частину німецьких колоній в Африці, по ділити Османську імперію, особливо хотіла привласнити багаті нафтою Месопотамію та частину Аравійського півострова.

Плани Австро-Угорщини поширювались на Балкани. Вона мріяла за хопити Сербію, відібрати в Росії Польщу та Правобережну Україну (Поділля та Волинь). Щодо Османської імперії, яка виступала на боці Троїстого Союзу, то вона розраховувала захопити російське Закавказзя і поновити вплив на Балканах. Росія прагнула приєднати Галичину, встановити своє панування на Балканах і в протоках Босфор і Дарданелли, послабити економічно Німеччину. Японія планувала захопити німецькі орендні території в Китаї (півострів Шаньдунь) та острови у Тихому океані.

Приводом до розв'язання війни стало вбивство 28 червня 1914 р. дев'ятнадцятирічним сербським студентом Гаврилою Принца спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца-Фердинанда з дружиною.

Троїстий Союз використав цю подію як привід до початку війни. Австро-Угорщина поклала відповідальність за трагедію на Сербію, 23 липня пред’явила їй ультиматум і стала готуватися до війни. Початок війни. 28 липня Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. 29 липня в Росії було оголошено часткову мобілізацію, а Німеччина відразу ж оголосила війну: Росії — 1 серпня, а Франції — 3 серпня. Німецькі війська вирушили на французьку територію через Бельгію. Англія стала на бік нейтралітету Бельгії і 4 серпня оголосила війну Німеччині.

Так розпочалася Перша світова війна. Воєнні дії розгорнулися в Бельгії та Франції, Східній Прусії і на Україні, у Сербії та Палестині, у Закавказзі і Африці, а також на всіх океанах Землі.

У воєнний конфлікт поступово було втягнуто 38 держав, мобілізовано 74 млн. осіб. Головними фронтами війни були Західний та Східний. На Західному фронті Німеччина воювала з англійськими, французькими та бельгійськими військами. На Східному фронті австро-угорські та німецькі війська бились із російськими. За планом генерала фон Шліффена (генерал фельдмаршал) війна мала бути «блискавичною», тобто за півтора місяця потрібно було розгромити Францію, і потім усіма силами за півмісяця розбити українську армію. Та після битви під Парижем 3-10 серпня 1914 р. план Шліффена було остаточно зірвано. Наступ Росії у Східній Прусії був також невдалим, австро-угорські війська відступили до Карпат. Таким чином, Східний фронт теж стабілізувався. Під кінець 1914 р. до Троїстого Союзу приєдналася Туреччина, і його стали називати Четверним.

Закріплення вивченого матеріалу

Бесіда:

1. Що стало основним поштовхом до початку Першої світової війни?

2. Які основні причини Першої світової війни?

3. Яка країна під кінець 1914р. приєдналася до Троїстого союзу?
http://LearningApps.org/display?v=p6o1ajacc01

Електронні посилання на підручник: http://4book.org/uchebniki-ukraina/10-klass/857-vsesvitnya-istoriya-10-klas-shchupak ст. 57-65

Презентація:

http://svitppt.com.ua/vsesvitnya-istoriya/persha-svitova-viyna.html

Урок 4: Воєнні дії 1914-1918рр.

Мета: сформувати в учнів уявлення про світ напередодні Першої світо вої війни; створити умови для розуміння учнями причин створення військово-політичних блоків; проаналізувати роль процесів мілітариза ції на життя держав; навчити учнів визначати особливості шовіністич ної пропаганди; розглянути процес гонки озброєнь; охарактеризувати витоки та природу міжнародних криз і конфліктів на початку ХХ ст.; навчити учнів порівнювати економічне та політичне становище держав напередодні Першої світової війни та висловлювати свою думку щодо ролі пропаганди в житті суспільства напередодні війни

Основні поняття: план Шліффена, бліцкриг, «лінія Мажино», битва на річці Марні, «Біг до моря», битва під Танненбергом, Галицька битва, «сидяча», або «окопна» війна, Августівська битва, «необмежена підводна війна», «Лузітанія».

Історичні постаті: А. Шліффен, О. Самсонов, О. Брусилов, П. Ранненкампф.

Основні дати та події: 1 серпня 1914 р. — початок Першої світової війни, вересень 1914 р. — битва на Марні, серпень—вересень 1914 р. — битва під Танненбергом, Галицька битва, грудень 1914 р. — Сарикамишська битва, лютий 1915 р. — зимова битва в Мазурії, початок «необмеженої підводної війни» Німеччини, 22 квітня 1915 р. — використання Німеччиною під Іпром отруйних газів, травень—червень 1915 р. — наступ німецької армії на Східному фронті, травень 1915 р. — вступ у війну Італії на боці Антанти жовтень 1915 р. — вступ у війну Болгарії.

Бесіда:

1. Що стало приводом до початку ведення військових дій?

2. Які військово-політичні блоки брали участь у конфлікті?

Вивчення нового матеріалу

Словникова робота:
План Шліффена - план блискавичного ведення війни зі сторони німецького командування, згідно якого після оголошення війни Росії та Франції Німеччина повинна була розгромити їх по черзі.
Лінія Мажино - система французьких укріплень на кордоні з Німеччиною.
Демарш - дипломатичний акт уряду, відомства закордонних справ або дипломатичного представника однієї держави перед урядом іншої держави. Містить прохання, протест, вимогу, застереження чи погрозу. Демарш може мати форму дипломатичної ноти, заяви, ультиматуму тощо.

Воєнні дії 1914-1915рр.

Перша світова війна була закономірним результатом гострих суперечностей між великими світовими державами. Ще у 1879 р. Німеччина уклала військовий союз з Австро-Угорщиною, а у 1882 р. - з Італією. Так виник Троїстий союз, до якого згодом приєдналася Туреччина. У 1904-1907 рр. сформувався союз Англії, Франції та Росії - Антанта.

Головним був англо-німецький економічний, військово-морський і колоніальний антагонізм. Німеччина мріяла захопити значну частину колоній Англії. Обидві країни, що боролися за перевагу на морях, нарощували свої військово-морські сили. Франко-німецькі суперечності почалися через землі, відібрані у Франції після франко-прусської війни 1870-1871 рр.

Особливої гостроти набули суперечності великих країн на Балканах і Близькому Сході. Німеччина намагалася розширити тут сферу свого впливу, а Австро-Угорщина після анексії Боснії та Герцеговини готувалася захопити Сербію. Росія прагнула зберегти і розширити свої політичні позиції на Балканах, захопити протоки і Константинополь, Західну Україну.

Влітку 1914 р. суперечності між двома воєнно-політичними блоками європейських держав - Троїстим союзом і Антантою - загострилися до краю. "Пороховою бочкою Європи" став Бал-канський півострів. За підтримки Німеччини Австро-Угорщина почала відкрито готуватися до війни проти Сербії. Поблизу сербського кордону австрійські війська проводили маневри. Наслід-ник австрійського престолу, войовничий Франц Фердінанд прибув із візитом до столиці Боснії Сараєво. Патріотичні кола Сербії розцінили це як виклик. 28 червня 1914 р. Франца Фердінанда вбив член сербської націоналістичної організації "Млада Босна" Г. Принцип. Заручившись підтримкою Німеччини, австрійський уряд поставив Сербії жорсткий ультиматум.

Союзниця Сербії Росія спробувала владнати конфлікт мирним шляхом, запропонувавши проект дипломатичного демаршу країн Антанти. Однак союзники відмовились, а президент Франції Пуанкаре наполягав на проведенні "твердої" політики щодо ав-стро-німецького блоку.

Містить прохання, протест, вимогу, застереження чи погрозу. Демарш може мати форму дипломатичної ноти, заяви, ультиматуму тощо.

Незважаючи на те, що Сербія погодилася майже з усіма вимогами ультиматуму, 28 липня 1914 р. Австро-Угорщина оголосила їй війну. Росія почала загальну мобілізацію. 1 серпня Німеччина оголосила війну Росії і відповідно до свого стратегічного плану розташувала війська на західних кордонах. З серпня вона оголосила війну Франції, а перед Бельгією висунула вимогу пропустити свої війська через її територію. З вимогою поважати нейтралітет Бельгії виступила Англія. Порушення нейтралітету Бельгією стало приводом для оголошення Англією 4 серпня війни Німеччині. Так почалася Перша світова війна.

Вона тривала з серпня 1914 р. по листопад 1918 р. і була однією з найкровопролитніших в історії людства - в ній загинуло понад 10 млн осіб. У воєнних діях взяли участь 33 держави із 59 з населенням понад 1,5 млрд осіб (87 % жителів планети). Головні воюючі сторони: на боці Німеччини й Австро-Угорщини виступили Болгарія та Туреччина, створивши Четверний союз; до країн Антанти приєднались Італія, Португалія, Румунія, Сербія, США, Греція, Японія; війну Німеччині оголосили Китай і 14 держав Латинської Америки.

Війна була продовженням політики територіальних захоплень, яку проводили великі держави. Це була імперіалістична політика, яка вела до утворення багатонаціональних і колоніальних імперій. На початку XX ст. світ значною мірою був поділений між ними. Багато народів Центральної та Східної Європи перебували у складі Німецької, Австро-Угорської та Російської імперій, володіння якої простягалися до східних кордонів Азіатського континенту. Майже вся Африка, Південна та Південно-Східна

Азія, землі в інших частинах світу стали надбанням Великої Британії, Франції, Португалії, Німеччини, Італії та інших європейських країн. На початку століття вони виношували плани нових захоплень, обґрунтовуючи це необхідністю захисту своїх співвітчизників, набуття "природних кордонів" або розширення "життєвого простору".

Відповідно розроблялися і стратегічні плани майбутньої війни. Так, у серпні 1913 р. німецький імператор Вільгельм II видав таємну інструкцію Міністерству закордонних справ про підготовку до глобальної війни. У жовтні того ж року начальник Генерального штабу Німеччини генерал Г. фон Мольтке подав імператору воєнно-оперативний план нападу на Францію і Росію. В його основі лежав план генерала Шліффена (попередника Мольтке), що передбачав блискавичну війну (бліцкриг) проти Франції, збройні сили якої мали бути розгромлені в одній вирішальній битві. Відтак планувалося завдати удару по Росії.

Російський Генеральний штаб напередодні війни розробив два варіанти плану ведення війни - "Г" і "А", за якими всі війська на заході об'єднувалися у два фронти - Північний (проти Німеччини) і Південний (проти Австро-Угорщини). Варіант "Г" мав бути реалізованим у разі нападу на Росію Німеччини та Австро-Угорщини. Тоді більша частина російських військ спрямовувалася проти Німеччини. У разі наступу Німеччини на Францію передбачалася реалізація плану "А", за яким головний удар планувався на півдні - проти Австро-Угорщини. Кінцева мета наступу - оволодіння Віднем і Будапештом.

Південний напрям видавався перспективнішим. По-перше, шовіністичні кола Росії висунули ідею вирішення у ході війни "національного завдання" - вільного виходу до Середземного моря і встановлення контролю за протоками Босфор і Дарданелли. По-друге, австрійська армія порівняно з німецькою була слабшою, що давало змогу відносно швидко вивести Австро-Угорщину з війни, залишивши Німеччину наодинці з могутніми арміями Антанти. Але австрійська армія була однією з найчисленніших у Європі і це підігрівало мілітаристські амбіції правлячої верхівки Дунайської імперії. Проте вона була вразливим суперником. Упродовж тривалого часу зростали чисельність й витрати на утримання війська без належного технічного переоснащення, осучаснений військової доктрини, стратегічного і тактичного мислення. Австрійський Генеральний штаб дотримувався застарілих поглядів на ведення війни, надаючи перевагу обороні, облозі фортець, пішим передислокуванням військ, ударам кавалерії з обмеженими діями авіації. Політичне становище імперії Габсбургів з її невирішеним національним питанням зумовило багатонаціональний склад армії. В ній існували військові формування змішаного складу і формування, утворені за національною ознакою. Це приховувало в собі потенційну небезпеку виникнення національних суперечностей усередині армії.

Плани ведення війни розроблялися з урахуванням головних цілей ворогуючих сторін. Німеччина планувала захопити велику територію в Європі й Африці: Бельгію, частину Франції, Прибалтику, більшу частину України, Кавказу, Марокко, Конго, Єгипту, закріпити своє становище в Туреччині і на Близькому Сході, витіснити Англію з Середземномор'я тощо. Берлін прагнув створити союз європейських держав на чолі з Німеччиною. Виношувалися плани проникнення німецького капіталу в Китай. Австро-Угорщина планувала захопити більшу частину Балкан, багаті нафтою райони Румунії. Англія намагалася підірвати економічну могутність Німеччини, знищити її як суперника в торгівлі, встановити одноосібне панування на морях, захопити німецькі колонії, зміцнити своє становище у Середземномор'ї, посилити вплив на Близькому Сході.

Перша світова війна велася на багатьох фронтах в усіх куточках світу. Однак головними були Західний, де німецькі війська вели бойові дії проти французьких, англійських і бельгійських військ, і Східний, де російська армія протистояла австро-угорським і німецьким військам. Військовий, економічний і людський потенціал країн Антанти був набагато могутнішим, ніж у країн Троїстого союзу. Однак її територіальна роз'єднаність, віддаленість важливих джерел постачання і поповнення армій від основних театрів воєнних дій заважали реалізації цієї переваги. Тому німецьке командування зробило ставку на блискавичну війну.

Відповідно до свого стратегічного плану Німеччина зосередила головні сили на заході, щоб одним ударом розгромити Францію і заблокувати англійські сухопутні війська на її території. Реалізація цього плану означала б неминучу поразку країн Антанти, оскільки Росія залишилася б без союзників, а її недостатня підготовленість до війни мала призвела до швидкої капітуляції.

На початку серпня 1914 р. головні сили німецької армії підійшли до бельгійської фортеці Льєж, що прикривала переправи через р. Маас, і після кровопролитних боїв захопили всі її форти, а 1-ша і 2-га німецькі армії, не натрапляючи на опір, вторг-лися на територію Бельгії і 20 серпня захопили її столицю Брюссель. Німецькі війська вийшли до франко-бельгійського кордону і в "Прикордонній битві" завдали поразки французам, змусивши їх відійти вглиб своєї території, що створило безпосередню загрозу Парижу.

Німецьке командування явно переоцінило свій успіх і, вважаючи стратегічний задум на заході виконаним, перекинуло два армійські корпуси і кавалерійську дивізію на схід. На початку вересня німецькі війська вийшли до р. Марна, з тим щоб оточити французів. Проте союзники випередили їх і 5 вересня англо-фран-цузькі армії перейшли в наступ на широкому фронті від Парижа до Вердена. Не витримавши натиску, німецькі війська почали відступати на північ. Зупинити наступ союзників німці змогли лише 15 вересня на р. Бман. Марнська битва (б-12 вересня 1914 р.) стала першим стратегічним успіхом союзників, оскільки не лише дала можливість відкинути німецькі армії від Парижа, а й змінила обстановку на заході загалом. Невдачі німецьких військ пояснювалися недооцінкою ними наступальних можливостей союзників, ослабленням армій передислокацією частини з'єднань на схід, втратою командуванням зв'язку з арміями, нечіткою взаємодією між ними.

У розпал німецького наступу в Бельгії 17 серпня російські війська силами двох армій (під командуванням генералів П. Реннен-кампфа і А. Самсонова) перейшли в наступ у Східній Пруссії, щоб відрізати 8-му німецьку армію від Кенігсберга (суч. Калінінград Російської Федерації) й оточити її з флангів. Маючи чисельну перевагу, російські війська завдали поразки німцям в районі Гумбі-нена і почали тіснити їх до узбережжя. Але генерал Ренненкампф відмовися від переслідування противника, що дало змогу німецькій армії перегрупуватися і підтягнути резерви із Західного фронту. Скориставшись неузгодженістю дій російських командувачів, німці оточили два корпуси армії генерала Самсонова (в оточення потрапило 30 тис. осіб, 200 гармат і командувач армії генерал Самсонов, який застрелився), а у вересні витіснили росіян зі Східної Пруссії.

Невдачі на півночі було компенсовано успішним наступом Південно-Західного російського фронту, де, як і передбачалося, російські війська захопили 3 вересня Львів, відкинули австрійські війська за р. Сян і оволоділи фортецею Перемишль. Втрати австрійців становили до 400 тис. осіб, що свідчило про неминучу катастрофу Австро-Угорщини.

На Західному фронті, намагаючись утримати стратегічну ініціативу у своїх руках, німецьке командування розпочало атаки на півночі, внаслідок чого противники дійшли до узбережжя Північного моря, розтягнувши фронт на 170-180 км. Отже, на середину жовтня на західноєвропейському театрі війни утворився фронт протяжністю від швейцарського кордону до узбережжя Північного моря поблизу Ньюпорта. Союзники укріпили підступи до узбережжя. В жовтні почалася битва у Фландрії. Німецькі армії наступали на широкому фронті протяжністю 70 км - від Ньюпорта до Ла-Бассе. Але їх численні спроби прорвати оборону союзників у районі Іпра і захопити французькі порти Дюнкерк і

Кале зазнали невдачі. 17 листопада німецьке командування вирішило припинити атаки.

Німці не мали переваги в силах над арміями союзників, які поповнювалися резервами. До того ж на Іпрській ділянці фронту союзники почали будівництво добре укріплених позицій, що стримувало атаки німецьких військ. Внаслідок тримісячної напруженої боротьби противники стали перед укріпленими позиціями один одного на величезному фронті протяжністю 700 км, маючи фланги, прикриті природними перешкодами, або територією нейтральної держави. Надії на швидку перемогу були марні.

Восени австро-німецькі війська, побоюючись втратити промислову Сілезію, почали наступ на Варшаву. Однак у боях під Варшавою та І вато родом, російські війська зупинили 9-ту німецьку і розгромили 1-шу австрійську армії. Невдачею завершився і наступ німецької армії в листопаді в районі Лодзі (Польща). Російські війська оточили і розгромили велике німецьке угруповання генерала Шеффера.

Недооцінка противника, втрата ініціативи, брак взаємодії між арміями і з'єднаннями, неспроможність зосередити війська на головному напрямку удару, щоб мати чисельну перевагу над противником, вдалі маневри та контрудари союзників спричинили крах німецького плану блискавичної війни.

У 1915 р. головними фронтами, як і раніше, залишалися Східний і Західний, хоча бойові дії велися також на Близькому Сході, в Африці, на Далекому Сході та в Океанії. Зрозумівши, що війною на два фронти досягти вирішального успіху неможливо, німецьке командування вирішило перейти на Західному фронті до стратегічної оборони, а головні сили зосередити на сході, щоб завдати вирішального удару по російських військах і вивести Росію з війни.

Розрахунки німецького командування базувалися на даних розвідки про недостатню підготовленість Росії до війни: її військові запаси були розраховані лише на тримісячну кампанію і вже з кінця 1914 р. багато частин відчували брак боєприпасів і зброї. Вступ у війну Туреччини фактично означав економічну блокаду Росії, яка відтепер могла розраховувати лише на власні сили. До того ж із самого початку бойових дій Росія була поставлена у залежність від дій союзників на Західному фронті. Вона проводила наступальні операції не для досягнення стратегічного успіху, а переважно для того, щоб відтягнути німецькі сили під час їх активних бойових дій проти союзників. Це не давало можливості сконцентрувати війська для вирішального масованого удару, змушувало до численних передислокацій з'єднань, призводило до втрати ініціативи і, як наслідок, - до багатьох поразок з величезними втратами. Важливим було також те, що Східний фронт за протяжністю удвічі - втричі перевищував Західний і не мав такого скупчення військ та багатоешелонованої оборони.

На початку 1916 р. на сході ініціативу перехопили німецькі армії. Спроба росіян у лютому оволодіти Східною Пруссією зазнала невдачі. В боях біля Мазурських озер німці розгромили російську армію та звільнили Східну Пруссію. В травні почався широкомасштабний наступ німецьких і австрійських військ на півдні російського фронту. Австро-німецькі війська захопили Галичину і Буковину. У червні розпочався широкомасштабний австро-ні-мецький наступ, під час якого було захоплено Варшаву, Ковно, Брест-Литовськ і Вільно. Російські війська залишили Львів. Тільки у вересні в битві під Тернополем вдалося зупинити наступ і стабілізувати фронт, але німецькі війська окупували Галичину, Польщу, частково Прибалтику і Білорусь, Половину російської армії було виведено з ладу (150 тис. вбитих, майже 700 тис. поранених, 900 тис. полонених), бойові дії набули позиційного характеру.

На Західному фронті відбувалися локальні битви у Фландрії та Шампані. У квітні 1916 р. під Іпром німці вперше застосували хімічну газобалонну атаку. Вони сподівалися прорвати оборону противника і досягти стратегічного успіху, деморалізувати англійців і французів новим видом зброї. Місцем для атаки була вибрана рівнинна місцевість на північ від Іпра, де тримали оборону війська 2-ї англійської армії. Постійні північно-західні вітри в цьому районі сприяли проведенню такої атаки. Німецьке командування завчасно встановило 150 газобалонних батарей на фронті протяжністю 6 км. 22 квітня о 17-й год з попутним вітром на позиції англійців було випущено 180 тис. кг хлору. Знаючи про наміри німців, командування союзників не вжило належних заходів і не забезпечило війська засобами захисту від газу. Англійські солдати задихалися і вмирали, а живі в паніці залишали позиції. Очевидці згадували: "Спочатку здивування, потім жах і, нарешті, паніка охопила війська, коли перші хмари диму вкрили всю місцевість і змусили людей, задихаючись, корчитися в агонії". Від хлору постраждало 15 тис. осіб, з них 5 тис. померло. Але німцям не вдалося досягти мети: французькі й англійські війська підтягнули резерви і ліквідували прорив в обороні, а німецькі війська не мали достатньо сил для розвитку успіху.

Безуспішними виявилися також спроби військ Антанти прорвати німецьку оборону в районі Лоретто і в Шампані, що свідчило про початок затяжної окопної війни. Війна була перенесена у Світовий океан. Після того як у грудні 1914 р. у битві поблизу Фолклендських островів німецький флот втратив три крейсери, німецьке командування віддало наказ про початок підводної війни проти торгового флоту.

Після тривалих переговорів у вересні 1915 р. Болгарія офіційно стала союзником Німеччини. В жовтні вона оголосила війну Сербії і невдовзі спільно зі своїми союзниками окупувала всю її територію. Рештки сербської армії були евакуйовані на грецький острів Корфу. Поразка Сербії мала стратегічне значення: Німеччині вдалося встановити прямий зв'язок з Туреччиною.

Воєнні дії 1916-1918рр.

На початку 1916 р. головні сили німецької армії були зосереджені на Західному фронті. У лютому почався їх наступ поблизу Вердена, що прикривав шлях на Париж. Німецьке командування сподівалося прорвати оборону союзників швидкою і масованою атакою, зруйнувавши всі укріплення французів могутньою артилерією. Це завдання покладалося на 5-ту німецьку армію, зміцнену 26 резервними дивізіями. Для удару по Вердену німці розгорнули 1200 гармат, 202 міномети (в середньому 60 гармат на 1 км прориву), 160 бойових літаків і 14 аеростатів, в артилерії вони переважали противника в 5,5 раза. Така кількість артилерії для наступу використовувалася у цій війні вперше, адже Верденський укріплений район мав якісно нову систему оборони, яка складалася з чотирьох оборонних позицій, з траншеями, окопами, ходами сполучень (частина з них була зроблена з бетону) і прикривалися дротяними загородженнями. Крім того, існували сильні опорні пункти з двома поясами фортів фортеці Верден. Оборону тримали 11 французьких дивізій з 632 гарматами.

Німецька атака почалася вранці 21 лютого могутньою артилерійською підготовкою, що тривала 9 годин. За 3 дні безперервних атак німцям вдалося захопити дві лінії французької оборони і низку фортів. Стримуючи наступ ворога, французи постійно підтягували під Верден резерви і збільшували кількість артилерії. Спроба німців розширити фронт наступу провалилася і стало очевидним, що їхні наміри захопити Верден миттєвою атакою приречені. Не допомогло ні використання у травні нових хімічних снарядів зі швидкодійним задушливим газом ("зелений хрест"), ні наказ кайзера взяти Верден до 15 червня. З жовтня ініціативу перехопили французи, які впертими атаками за допомогою хімічних снарядів і масованого артилерійського вогню повернули втрачені позиції. У грудні Верденська операція завершилась. У вер-денській "м'ясорубці" було перемелено до 120 дивізій, у тому числі 69 французьких і 50 німецьких.

За подібним сценарієм відбувалася й битва на р. Сомма, як головна частина англо-французького стратегічного плану наступу, що полягав у розгромі німецьких армій, які окупували північні райони Франції. Союзники задіяли 39 дивізій за підтримки 1700 важких гармат і 200 бойових літаків. Операцію на Соммі вони готували понад 5 місяців з величезним розмахом; побудували понад 500 км залізниці, 6 аеродромів, заготували мільйони снарядів тощо. Вони переважали німців у піхоті більш як у 4,6, В артилерії - у 2,7, в авіації - майже в 3 рази.

Оборону тримала 2-га німецька армія, яка за два роки зуміла створити сильну оборону, вміло пристосувавши для цього перерізану місцевість із болотистою р. Сомма. Вона складалася з трьох позицій, ліній суцільних траншей, системи опорних пунктів з круговою обороною, розвинутими ходами сполучень, сховищами з бетону тощо.

Наступ союзників почався 24 червня шквальною артилерійською підготовкою, яка тривала сім днів. Було випущено 2,5 млн снарядів, які вщент зруйнували дротяну загорожу і більшу частину окопів, траншей, ходів сполучень. Однак їм не вдалося прорвати оборону, а німецькі сили поступово нарощувалися за рахунок резервів. Союзники діяли неузгоджено, їхні атаки були розрізненими і на початок вересня вони не здобули значних перемог. З величезними втратами вони змогли просунутися лише на 3-8 км. У вересні - жовтні атаки союзників досягли найбільшого розмаху, але резервні дивізії німців не давали змоги швидко просуватися. Не допомогло й застосування англійцями нової зброї - танків. Вони вплинули на німців психологічно, але атака з їх використанням мала лише тактичний успіх. Контратаками своїх дивізій німці стримували наступ союзників і нарощували систему оборони швидше, ніж союзники встигали її прорвати. 26 листопада активні бойові дії на р. Сомма припинилися.

Операція тривала майже 4 місяці, але не принесла перемоги союзникам. Позиційний фронт німців не було прорвано, а відвойована територія становила лише 240 кв. км. Цього було досягнуто ціною величезних втрат: у французів загинуло 341 тис. осіб, англійців - 453 тис, німці втратили 538 тис. осіб (з них 105 тис. осіб - полонені).

Скориставшись тим, що більшість німецьких військ була втягнута в кровопролитну битву під Верденом, війська Південно-За-хідного фронту під командуванням генерала О. Брусилова у червні - серпні 1916 р. прорвали австро-німецький фронт протяжністю 350 км і зайняли Луцьк і Чернівці. Втрати противника становили до 1,5 млн осіб. Однак наступ російських армій не дав стратегічних переваг. Його не підтримали інші армії. Німецьке командування мусило припинити активні дії під Верденом і перекинути на схід 6 дивізій, щоб зупинити наступ російських військ. У жовтні бойові дії знову набули позиційного характеру.

У серпні 1916 р. на боці Антанти вступила у війну Румунія. Під натиском австрійських і німецьких військ румунська армія відступала, залишаючи ворогові свою територію. Лише наприкінці року за підтримки російської армії вдалося зупинити австро-німецькі війська, які захопили Бухарест і більшість нафтових свердловин.

Війна спричинила патріотичне піднесення та націоналістичні настрої в усіх воюючих державах. Це дало змогу створити атмосферу національного єднання всіх класів та партій для боротьби з ворогом: гасла "священної єдності", "громадянського миру" домінували. Колишні політичні противники заявили про припинення суперечок, а опозиційні партії (у тому числі соціалісти) заявили про підтримку урядів та проголосували за воєнні кредити. Лише революційні синдикалісти у Франції та "спартаківці" в Німеччині засудили війну як зраду пролетарської справи. Російські більшовики, щедро користуючись закордонними грошовими надходженнями, пішли далі, висунувши гасло поразки своєї батьківщини у війні.

Війна вимагала від воюючих держав мобілізації всіх людських, сировинних, матеріальних і продовольчих ресурсів. Чисельність армій двох коаліцій досягла 70 млн осіб. Для ефективної роботи промисловості й створення військового виробництва у воюючих країнах запроваджувалося державне регулювання економікою, було створено спеціальні органи - військово-економічні управління або комітети. Вони контролювали джерела фінансування народного господарства, розподіляли державні замовлення і необхідні для їх виконання сировину й обладнання, визначали обсяги виробництва, види продукції, терміни її виготовлення та ціни. Швидкими темпами зростали воєнні видатки.

Урядові комітети з сільського господарства визначали посівні плани, вимагали від селян обов'язкових поставок зернових державі. Для продовольчого забезпечення населення основними товарами вводилися картки.

Тривала війна згасила патріотичне піднесення. Численні людські жертви, матеріальний нестаток, крах надій на швидку перемогу, зловживання на військових поставках, хабарництво та корупція державних службовців викликали піднесення опозиційного та революційного руху. Уряди Франції та Великої Британії намагалися заспокоїти народ, провівши соціальні та політичні реформи. Так, у 1917 р. у Франції було ухвалено закон про прогресивний податок, у Великій Британії введено загальне виборче право. Однак і за таких умов поширювався антивоєнний рух. Влітку 1917 р. у Франції припинили роботу фабрики, робітники проводили антивоєнні демонстрації, зростало незадоволення в армії.

На початок 1917 р. найкритичнішим було становище країн австро-німецького блоку і Росії. Майже половина армій була виведена з ладу, стратегічні резерви закінчувалися, валовий збір зернових скоротився удвічі, зменшились розміри посівних площ. Німеччина опинилась в економічній блокаді. Англія зайняла майже всі її колонії. Спроба прорвати блокаду в морській битві поблизу Ютландського півострова 31 травня 1916 р. зазнала невдачі. В країнах здіймалась хвиля антивоєнних виступів і "громадянський мир" змінився соціальним протистоянням. Попри заборону страйків, кількість страйкуючих постійно зростала. Німецькі соціал-демократи 1 травня 1916 р. провели в Берліні масову демонстрацію під гаслами "Геть війну!", "Геть уряді". Звичним явищем стали дезертирство, "братання" солдатів ворожих армій.

В урядових колах визрівали плани мирних переговорів. Наприкінці 1916 р. "центральні держави" (Німеччина та Австро-Угорщина) запропонували укласти загальний мир. Однак країни Антанти відкинули цю пропозицію. Проблема мирних переговорів була в центрі політичних дискусій протягом усього 1917 р. Водночас австро-німецький блок використовував мирні ініціативи для підривної роботи всередині країн Антанти. Таємна агентура німецького Генерального штабу встановлювала контакти з активістами антивоєнного руху, щедро фінансувала антивоєнні та революційні виступи, намагаючись дестабілізувати внутрішню ситуацію в країні. Найбільших успіхів вона досягла в Росії, де більшовики вчинили Жовтневий переворот і Росія вийшла з війни.

У 1917 р. основні події розгорталися на Західному й Італійському фронтах. Навесні французька армія спробувала прорвати оборону німців на Західному фронті. У березні почався загальний наступ поблизу м. Аррас. Однак французькі війська натрапили на мінні поля і були знищені німецькою артилерією. У цій бойні загинуло 280 тис. солдатів і офіцерів армій Антанти, що спричинило масові антиурядові виступи на фронті та в тилу.

Важливою подією став вступ у війну США. З початку світової війни США були нейтральною державою. Цей давало їм можливість вигідно торгувати практично з усіма воюючими державами. Війна стала "золотою жилою" для американських монополій. Уже в жовтні 1914 р. уряд дозволив продавати воюючим країнам будь-які товари, у тому числі озброєння. Країни Антанти масово закуповували сировину для військової промисловості, продовольство, озброєння, що сприяло піднесенню економіки США. Прибутки монополій зросли в кілька разів. Через нейтральні країни США торгували з країнами австро-німецького блоку. Збільшився торговельний флот, почалася реалізація широкомасштабної програми будівництва військово-морського флоту.

Наближення кінця війни викликало у американських імперіалістів занепокоєння, що вони можуть не встигнути до остаточного переділу світу. Тісно пов'язаний з фінансово-промисловими колами уряд США почав активну підготовку до вступу у війну. Приводом стала розв'язана Німеччиною "підводна війна". Командири німецьких підводних човнів отримали наказ топити судна навіть нейтральних держав. Це завдало відчутної шкоди США. 6 квітня 1917 р. США оголосили про вступ у війну на боці Антанти. Десятки тисяч американських солдатів було відправлено на Західний фронт.

Влітку англійська армія так само безуспішно атакувала німецькі війська в районі Іпра. Утримуючи оборону на Західному фронті, австро-німецькі війська в жовтні несподівано атакували італійців у гірському районі Капоретто. Італійська армія зазнала нищівної поразки і союзникам, аби врятувати Італію від капітуляції, довелося спішно перекинути через Альпи 12 французьких і англійських дивізій. Вони стримали наступ противника в Італії.

Армії Антанти досягли успіху лише на Близькому Сході. Навесні 1917 р. англо-індійські війська захопили Багдад, а восени британці спільно з арабськими повстанськими загонами звільнили Палестину і до кінця року повністю витіснили німецькі війська зі Східної Африки.

Жовтневий більшовицький переворот 1917 р. в Росії та підписання більшовиками Брестського миру з представниками Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини і Болгарії змінили становище на фронтах війни. Країни Антанти почали проти Радянської Росії інтервенцію, а Німеччина могла перепочити для зосередження своїх сил на Західному фронті.

Влітку 1918 р. німецькі війська прорвали оборону союзників і знову вийшли до р. Марна. Далекобійна артилерія навіть почала обстрілювати Париж. Але в липні союзники отримали свіжі підкріплення зі США, перейшли в контрнаступ і поступово почали витісняти німців з окупованих ними територій Франції та Бельгії. Стратегічну ініціативу повністю перехопили армії Антанти. Становище Німеччини та її союзників було безнадійним.

Наприкінці 1917 р. розпочалися мирні переговори між радянським урядом Росії та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією, що після тривалих дискусій і ультиматумів завершилися 3 березня 1918 р. підписанням Брестського миру. 15 березня угода була ратифікована Москвою, а 26 березня - німецьким імператором. Це була ганебна для Росії угода: Росія втратила майже 1 млн кв. км території, на якій проживали десятки мільйонів людей. Крім того, вона зобов'язувалася сплатити величезну контрибуцію у розмірі 6 млрд марок. Радянська Росія була змушена визнати анексію Литви, Польщі, значної частини Білорусі та Латвії, зобов'язувалася негайно вивести свої збройні сили з України, Естонії, Латвії, Фінляндії, Ардагана, Батума, Карса, демобілізувати армію та флот, визнати чинність Брест-Ли-товських угод У HP з Четверним союзом, укласти мирний договір, чітко визначити кордони між Росією та Україною, надавати Німеччині, Австро-Угорщині та Туреччині значні торговельно-економічні пільги. Четверний союз окрім зазначених контрибуцій одержав у повне хазяйнування Україну, Фінляндію, Естонію, Латвію, майже всю Ризьку затоку, Моонзундські та Аландські острови та ін.

Та все ж, скориставшись таким принизливим миром, більшовики дістали змогу сконцентрувати сили для боротьби з внутрішньою опозицією, розгромити її та утримати владу. Щодо мирних переговорів з УНР, то на відповідну пропозицію Української Центральної Ради від 3 березня 1918 р. РНК РСФРР через 4 дні погодилася, але зволікала зі скликанням мирної конференції аж до приходу до влади Павла Скоропадського.

Нищівна поразка Німеччини та її союзників у війні з Антантою дала змогу радянському уряду восени 1918 р. анулювати договір з Туреччиною і Брестський мир у цілому. Німеччина відмовилася від нього у листопаді 1918 р.

Після наступу армій Антанти на Балканах у деморалізованій болгарській армії почалося повстання і 29 вересня 1918 р. Болгарія змушена була укласти перемир'я. Успішним був наступ англійців у Сирії, Месопотамії та Палестині. Туреччина підписала перемир'я 30 жовтня. її війська виводилися з арабських країн, армія роззброювалась, а флот переходив під контроль англійців і французів.

Австро-Угорська імперія розвалювалася під тиском національно-визвольних рухів. У Чехії загальний політичний страйк 14 жовтня 1918 р. переріс у національно-визвольну демократичну революцію. Чехія і Словаччина оголосили про створення незалежної Чехословацької республіки. Революційні виступи на Балканах привели до створення незалежного Королівства сербів, хорватів і словенців. Демократичні революції відбулися в Австрії та Угорщині, де було повалено монархії та проголошено незалежні республіки.

Неминучість поразки змусила Німеччину шукати шляхи для мирних переговорів. Уряд звернувся до США з проханням почати переговори на основі так званих "14 пунктів" В. Вільсона, які передбачали: виведення німецьких військ з окупованих територій; надання автономії народам Австро-Угорщини і Османської імперії; відновлення незалежності Польщі; скорочення озброєнь; створення Ліги Надій для забезпечення миру і безпеки всіх країн та ін. Водночас Німеччина вирішила розпочати велику морську операцію для демонстрації своєї сили. 30 жовтня німецька ескадра в м. Кіль отримала наказ вийти в море й атакувати англійський флот. Матроси відмовились виконувати авантюрний наказ командування. На початку листопада в Кілі почалась демонстрація матросів, солдат і робітників, яка згодом переросла у збройне повстання. Місто опинилося в руках повсталих. Було створено Ради робітничих і солдатських депутатів. 9 листопада почалося повстання в Берліні і в ході революції було повалено монархію.

У цих умовах німецька делегація, яка прибула для переговорів з командуванням Антанти, вирішила прискорити домовленості про припинення вогню. 11 листопада 1918 р. у Комп'енському лісі представники Антанти і німецького генералітету підписали перемир'я на 36 днів. Воно передбачало: евакуацію німецьких військ з Бельгії, Франції, Люксембургу, Ельзасу і Лотарингії протягом 15 днів; відмову від Брест-Литовського договору; передачу всього озброєння переможцям; повернення на батьківщину полонених. Перша світова війна закінчилась.

У Першій світовій війні брали участь 36 країн світу з населенням до 2 млрд осіб. В армії воюючих країн було мобілізовано 73 млн осіб. Війна мала винятковий руйнівний характер, особливо на європейському театрі дій. Вона перевершила всі попередні війни за чисельністю людських жертв і матеріальних витрат. Якщо за все XVII ст. кількість загиблих у європейських війнах становила 950тис, за XVIII ст. - 1563 тис, у період Наполеонівських війн (1801-1815 рр.) - 687 тис, а з 1815 до 1914 р. - 630 тис. осіб, то в Першій світовій війні - понад 10 млн осіб. Тобто за роки війни загинуло у два рази більше людей, ніж за всі попередні війни протягом 300 років.

У роки війни німецькі війська вперше застосували хімічну зброю проти супротивника: хлор і гірчичний газ (іприт).

За роки війни загиблими і померлими від ран Росія втратила 2026тис, Німеччина - 2027 тис, Франція - 1596 тис, Австро-Угорщина - 1100тис, Англія - 940тис. Значних людських втрат зазнали Сербія та Чорногорія, Італія, Румунія, Туреччина, Болгарія. Під час війни знизилася народжуваність і зросла смертність, що спричинено також наслідками війни, падінням рівня життя.

Війна спустошила багато країн Європи: було знищено чимало матеріальних і культурних цінностей, що створювалися людством протягом століть. Тисячі фабрик і заводів, шахт, копалень, міст і сіл перетворилися на руїни. Промислове і сільськогосподарське виробництво в окремих країнах Європи скоротилося на 20-50 %, що призвело до масового недоїдання, голоду.

Проте для деяких країн війна мала протилежні наслідки. Президент США Будро Вільсон уже влітку 1916 р. заявив, що США стали настільки багатою країною (за рахунок військових постачань), що можуть "фінансувати значною мірою весь світ". США не лише ліквідували свій борг, а й одержали на 10 млрд доларів боргових зобов'язань Антанти.

Загальний наслідок війни був не в збагаченні США, а в неймовірних жертвах і матеріальних втратах, масових голодуваннях, радикалізацїї крайніх поглядів і масових виступах трудящих.

Закріплення вивченого:

http://LearningApps.org/display?v=pij07nei201

http://LearningApps.org/display?v=pqecj7j5501

Електронні посилання на підручник:

http://4book.org/uchebniki-ukraina/10-klass/857-vsesvitnya-istoriya-10-klas-shchupak ст. 66-84

https://docs.google.com/forms/d/1ahL6G1mvej47xanQwQp5exJy4DX3SgEjwbQeCNP5DH0/edithttps://docs.google.com/forms/d/1ahL6G1mvej47xanQwQp5exJy4DX3SgEjwbQeCNP5DH0/edit

Урок 5: Завершення Першої свтової війни. Поразка Німеччини та її союзників

Мета: : охарактеризувати бойові дії у 1917-1918рр.; показати вплив на перебіг бойових дій російської революції 1917р.; з’ясувати причини поразки Четверного союзу; виховувати зацікавленість до історії та почуття патріотизму.

Основні терміни: Антанта, Четверний союз.

Вивчення нового матеріалу

1. Лютнева революція в Росії та її вплив на перебіг війни

Негативний вплив війни найбільш сильно проявився в Росії. До економічних і соціальних проблем додалася політична криза, спричинена поразками на фронтах, недовірою до діяльності уряду, його нездатністю завершити війну. Хитке становище влади щосили розгойдували більшовики, використовуючи голод і розруху в країні для досягнення власних цілей. У лютому 1917 р. антивоєнні та соціальні виступи в Росії набрали небаченого розмаху і переросли в революцію. Врятувати монархію не поталанило. На початку березня влада перейшла до Тимчасового уряду. Росія стала республікою (проголошено 1 вересня 1917 р.). Новий уряд не відмовився від зобов’язань царя Миколи ІІ перед союзниками і закликав продовжувати війну до переможного кінця. Але в країні невблаганно зростали чимраз рішучіші хвилі протесту проти війни.

На 1917 р. кожна з воюючих країн виношувала потаємні плани. Німецьке командування обрало оборонну тактику, війська Антанти — наступальну. Ще в грудні 1916 р. Німеччина виступила з пропозицією розпочати переговори про мир. Вона та її союзники хотіли б укласти мир, залишивши за собою всі завойовані території. Країни Антанти відхилили цю пропозицію. Існувала домовленість генеральних штабів союзних армій про одночасний наступ у 1917 р. на всіх європейських фронтах.

Лютнева революція унеможливила наступ російських військ. Під впливом революційних подій у Росії масові страйки прокотилися в Англії, Франції, Італії. Страйкарі та демонстранти вимагали припинення війни і укладення миру. З Росії революційні настрої перекинулись і в Німеччину. У квітні-травні на Східному фронті спостерігалися масові братання солдатів німецької армії та росіян – вони відмовлялися стріляти один в одного. Перспективи виходу Росії з війни надзвичайно налякали союзників, але додала сподівань на перемогу Німеччині.

2. Вступ у війну США

Сполучені Штати Америки були країною, яка ніяк не бажала поразки Антанти. Тривалий час їм було невигідно вступати у війну — адже США постачали країнам Антанти зброю, боєприпаси, продовольство, а з державами австро-німецького блоку торгували через нейтральні країни. У 1914 р. американський борг країнам Європи, головно Англії, становив близько 6 млрд доларів. У роки війни вони не лише розрахувалися з боргами, а й перетворилися з боржника європейських держав на їхнього кредитора (позики становили понад 10 млрд доларів). Можлива поразка Антанти могла б зробити проблематичним повернення цих величезних коштів. Також правлячі кола США прагнули, щоб країна відігравала більш вагому роль у світі, а не прийнявши участі у війні не можливо було претендувати на участь у розподілі «післявоєнного пирога».

3-го лютого 1917 р. США розірвали дипломатичні відносини з Німеччиною. Коли стало відомо, як небезпечно для союзників розгортаються події в Росії, Конгрес США оголосив війну Німеччині. Це трапилося 6 квітня. Вступаючи у війну США не стали зв`язувати себе якимись союзницькими угодами, сподіваючись по війні відігравати провідну роль під час мирних переговорів, як головний арбітр. Формальним приводом до війни стала німецька дипломатична депеша («Нота Циммермана»), перехоплена англійською розвідкою і передана американцям, в якій йшлося про таємні переговори Німеччини і Мексики про союз проти США. А вже через рік на Західному фронті було понад 2 млн американців під командуванням генерала Першинга. Американська промисловість отримала нові замовлення. На потреби армії та флоту виділялися значні кошти. Економічна, військова, фінансова міць США була спрямована проти Німеччини і не залишила їй шансів на перемогу.

3. Бойові дії в 1917 р.

Генеральний наступ країн Антанти одночасно на всіх фронтах навесні 1917 р. виявився невдалим. У квітні об’єднане англо-французьке командування зробило спробу атакувати противника в районі Реймса. Сім тижнів тяжких боїв успіху не принесли. Французи втратили убитими й пораненими понад 500 тис. вояків. Через величезні втрати, цю операцію французьких військ за ім`ям їх командуючого генерала Р.Ж.Нівеля назвали “Бійня Нівеля”. У французькій армії спалахнули заколоти проти продовження безглуздої війни. Новий командуючий французькими військами Петен (герой оборони Вердена) жорстокими заходами і деякими покращеннями умов перебування солдат на фронті зумів навести лад у військах. Тим часом в наступні півроку вся тяжість подальших боїв лягла на плечі англійців. Їм вдалося провести ряд вдалих операцій, що зміцніло підірваний дух військ Антанти. Одна з таких вдалих операцій в районі Камбре (листопад-грудень 1917 р.) стала “триумфом танків”. Тут 378 англійських танків у взаємодії з піхотою і авіацією завдали удару і прорвали сильноукріплену оборону противника. Правда, розвити успіх англійці не змогли, але танки остаточно довели свою бойову цінність.

На сході оговталися російські війська, які в липні 1917 р. перейшли в наступ на львівському напрямі. Та це їм коштувало нової поразки і величезних втрат. Німецько-австрійські війська перейшли в контрнаступ. Вони остаточно вибили росіян з Галичини, а також захопили Ригу і встановили контроль над Ризькою затокою.

На сході, як і на заході, воювали неохоче. Війна всім остогидла, перетворившись на смертельно небезпечну й невдячну, нічим не виправдану роботу.

Тим часом невдача спіткала італійців, що зазнали ніщивної поразки під Капоретто у жовтні 1917 р., хоча мали чисельну перевагу. Італійські вояки вдалися до панічної втечі. 300 тис. із них потрапили в полон, 130 тис. загинули.

Поразка біля Капоретто стала катастрофою для італійської армії та наукою для всіх союзників. Тільки термінове перекидання на автотранспорті на Італійський фронт французьких і англійських частин, врятувало Італію від поразки.

Керівники урядів і представники штабів Англії, Франції, Італії та США для координації дій на Західноєвропейському театрі війни в листопаді 1917 р. утворили Вищу воєнну раду. Верховним головнокомандувачем у березні 1918 р. було призначено французького генерала Фоша.

Тим часом Росія, в результаті більшовицького перевороту 7 листопада (25 жовтня) 1917 р., стрімко міняла курс. Захопивши владу, більшовики 15 грудня уклали з австро-німецьким командуванням перемир’я. Раніше це зробила Румунія. 9 лютого 1918 р. Українська Народна Республіка уклала мир з країнами Четвертного блоку. 3-го березня 1918 р. між Німеччиною та радянською Росією було підписано сепаратний Брестський мир. У результаті цього миру Німеччина отримала контроль над значною територією (Україна, Білорусія, Прибалтика, Фінляндія, Закавказзя) із значними ресурсами. В урядових колах Німеччини починають визрівати плани створення могутньої імперії, яка б об`єднала країни Центральної, Північної, Східної і Південно-Східної Європи.

Німецькі війська перекидалися на захід, щоб, як здавалося, здобути остаточну перемогу.

4. Воєнні дії на Західному фронті у 1918 р.

Німецьке командування, зібравши сили, намагалося розбити англійців і французів до прибуття на фронт американських військ. Від кінця березня до початку червня німці провели на заході три наступальні операції («Битва Кайзера» або операція “Мишель (Михаль)”). У них були деякі переваги, але бракувало адекватної оцінки противника. Застосувавши нову тактику прориву оборонних ліній за допомогою штурмових груп, озброєних гранатами, легкими кулеметами, мінометами, пожертвувавши життям сотень тисяч своїх солдатів, вони перейшли річку Марну і наблизилися до Парижа. Тут на Марні вдруге вирішувалась доля Західного фронту. Столицю Франції обстрілювали з далекобійних гармат ("велика Берта"), бомбардували за допомогою авіації. Та це не могло змінити на краще становище Німеччини. Людські резерви було вичерпано. На фронт із Німеччини гнали навіть підлітків. Зневірені в усьому солдати неохоче корилися наказам командирів. 18 липня союзники рушили в наступ, відкинули німців від Марни і вже не поступались ініціативою.

Остаточного удару німецьким військам союзники завдали біля Ам’єна 8 серпня, де англійські танки прорвали оборону німців. За один день було розбито 16 німецьких дивізій. Цей день назвали "чорним днем німецької армії". Командувач німецької армії генерал-фельдмаршал фон Гінденбург заявив імператорові Вільгельму ІІ про доцільність укладення миру, поки війська знаходяться на території противника.

5. Розпад Австро-Угорщини

Не чекаючи кроків Німеччини, під натиском військ Антанти 29 вересня капітулювала Болгарія. Через місяць запросили миру Австро-Угорщина, яка вже почала розвалюватись, і Туреччина.

Австро-Угорську імперію роздирали внутрішні суперечності. Австро-угорський імператор, намагаючись врятувати імперію, оголосив про перетворення її на федеративну державу. Але вже було запізно.Національно-визвольні рухи переросли в демократичні та національні революції. Про створення Чехо-Словацької республіки оголосили Чехія і Словаччина. Об’єднану незалежну державу вирішили утворити серби, хорвати і словенці. У Галичині було проголошено самостійну Західно-Українську Народну Республіку. На початку листопада від Австрії відділилась Угорщина. Австро-Угорська монархія розпалась. 3-го листопада командування австро-угорської армії підписало перемир’я з Антантою.

6. Революційні події в Німеччині. Комп’єнське перемир’я

Внутрішнє становище Німеччини вже давно було непевним. Наростали масові протести проти політики уряду. У квітні 1917 р. на військових заводах Німеччини страйкувало понад 300 тис. робітників. У серпні вибухнули заворушення серед матросів військового флоту. Після виходу Росії з війни бойовий дух німецької армії не посилився, а підупав. Їхати на захід і гинути, продовжуючи фактично програну війну, ніхто не бажав. У Німеччині назрівала революція.

Оцінивши загрозливість ситуації, німецьке верховне командування в ультимативній формі поставило вимогу імператорові припинити війну і запобігти вибухові революції. Уряд Німеччини звернувся до американського президента з проханням про перемир’я та укладення миру. Вільсон погодився розпочати переговори за умови відведення німецьких військ із загарблених територій і зречення кайзера.

Поки в Берліні роздумували, в місті Кілі 3 листопада повстали військові моряки. Вони були обурені спробою командування кинути їх в останній бій. Для захисту своїх інтересів моряки створили першу в Німеччині раду. У Берліні на боротьбу піднялися робітники.

6 листопада президент США повідомив, що маршал Фош уповноважений прийняти представників німецького командування. Наступного дня німецька делегація на чолі з міністром Ерцбергером під білим прапором перетнула лінію фронту. Далі залізницею вона прибула на станцію Ретонд у Комп’єнському лісі, де стояв штабний вагон маршала Фоша.

Тим часом революційна хвиля не вщухала, і 9 листопада Німеччину було проголошено республікою. Канцлер Макс Баденський оголосив про зречення кайзера, який утік до Голландії. Влада перейшла до соціал-демократа Еберта. Переговори в Комп’єнському лісі велися від імені нового уряду. В ультимативній, принизливій для німецьких делегатів формі союзники виставили низку умов. Протягом двох тижнів німці повинні були евакуювати війська з Бельгії, Франції, Люксембургу, Ельзасу і Лотарингії. Вони мали відмовитися від Брест-Литовського договору, передати все озброєння переможцям, відпустити на батьківщину полонених. Водночас союзне командування погодилося тимчасово залишити німецькі війська в Україні та Прибалтиці, щоб запобігти встановленню над ними контролю більшовиків. Термін перемир’я становив 36 днів.

На світанку 11 листопада 1918 р. між Німеччиною та її противниками було підписано Комп’єнське перемир’я. Об 11-й годині ранку пролунав сигнал "Припинити вогонь!". Прогримів перший залп артилерійського салюту. Перша світова війна закінчилася.

Отже, Перша світова війна стала важливим рубежем у розвитку людства. Вона довела єдність і взаємозалежність світу і започаткувала докорінні зміни в економіці, внутрішньополітичному житті, міжнародних відносинах, культурі, а головно — в свідомості й поведінці людей.

Страхітлива Перша світова війна була злочином перед людським суспільством. Вона вкарбувалась у плоть і душу народів, повсякчас нагадувала про себе втратами й каліцтвом близьких і рідних, але не стала останньою пересторогою.

Закріплення вивченого матеріалу

https://docs.google.com/forms/d/1ahL6G1mvej47xanQwQp5exJy4DX3SgEjwbQeCNP5DH0/viewform?usp=send_form

Електронні посилання на підручник:

http://4book.org/uchebniki-ukraina/10-klass/857-vsesvitnya-istoriya-10-klas-shchupak ст. 84-85

Тема 6: Підсумки війни. Переосмислення системи загальнолюдських цінностей

Мета: охарактеризувати підсумки Першої світової війни для людства та для світу вцілому; розвивати в учнів вміння працювати з історичним матеріалом; виховувати любов до історії.

Основні поняття: Комп’єнське перемир’я, Четверний союз, Антанта.

Бесіда:

1. Чому перемога в Першій світовій війні дісталася країнам Антанти? Свою думку обґрунтуйте.

2. Чи можна вважати, що саме революційні події в Росії стали тим ключовим фактором, що послугували перемозі країн Антанти у війні?

Вивчення нового матеріалу

1. Масштаби втрат і руйнувань. Наслідки Першої світової війни

Перша світова війна привела до серйозних політичних, економічних і територіальних змін у багатьох регіонах світу, особливо в Європі. Її закінчення вже не могло повернути світ у довоєнний стан.

Сталися зміни у співвідношенні сил у світі. Змінився склад головних дійових осіб у світовій політиці:

· революція в Росії, про справжню мету мало хто здогадувався, на певний час вивела її з кола великих держав;

· країни Четверного блоку (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина) зазнали поразки і теж випали з гурту країн, які визначали світову політику;

· позиції Англії та Франції послабилися внаслідок зростання впливу США та Японії;

· перестали існувати імперії: Німецька, Російська (хоча згодом Російська імперія відродилась у формі СРСР), Австро-Угорська, Османська;

· на території Європи утворилися нові держави — Польська Республіка, Чехо-Словацька Республіка, Королівство сербів, хорватів і словенців (з 1929 р. — Югославія), Австрія, Угорщина, Фінляндія, Литва, Латвія, Естонія. Це докорінно змінило становище у Східній Європі. Порушення етнічного принципу під час установлення кордонів нових держав та амбіції їхніх лідерів перетворили цей регіон у постійне джерело напруження.

Значно змінилися кордони європейських держав: на 70% сучасні кордони в Європі склалися внаслідок Першої світової війни.

Утворення національних держав у Європі

Червень 1917 р. – проголошення незалежності Литви

Грудень 1917 р. – утворення незалежної Фінляндії

Січень 1918 р. – проголошення незалежності Української Народної Республіки

Лютий 1918 р. – утворення незалежної Естонії

Жовтень 1918 р. – утворення Чехословаччини

Листопад 1918 р. – проголошення Західноукраїнської Народної Республіки

Листопад 1918 р. – утворення незалежної польської держави

Листопад 1918 р. – проголошення Австрійської республіки

Листопад 1918 р. – проголошення Угорської республіки

Листопад 1918 р. – утворення незалежної Латвії

Грудень 1918 р. – створення Королівства СХС (сербів, хорватів, словенців)

Червень 1919 р. – проголошення Веймарської республіки в Німеччині

Бойові дії минулої війни призвели до розорення економіки багатьох країн, зокрема промисловості, транспорту, сільського господарства. Так, Росія втратила 60% того, що мала перед початком війни; Австро-Угорщина — 41, Німеччина — 33, Франція — 31; Англія — 15%.

Лише Японія та США примножили свої багатства, оскільки не брали активної участі у війні, а їхні території не були ареною бойових дій.

Воєнні витрати основних учасників першої світової війни (в млн. дол.)

Країни	Витрати
Англія	24,143
США	17,337
Франція	11,208
Росія	7,658
Німеччина	19,894
Австро-Угорщина	5,438

Водночас війна прискорила технічний прогрес, сприяла завершенню індустріалізації та заклала принципово нові форми організації та управління виробництвом. Державне втручання у виробництво і його регулювання значно посилились.

Великими були людські втрати — 10 млн загиблих, 20 млн поранених і калік, з них 90% становили військові, а 10% — цивільне населення. Не менше 6 млн осіб, ослаблених тяготами війни, померло в результаті страхітливої епідемії грипу (іспанка) 1918-1919 рр.

Людські витрати основних учасників першої світової війни (в млн. чол.)

Країни Антанти	Людські втрати
Франція	1,4 млн.
Англія	0,743 млн.
Росія	Близько 2 млн.
США	0,2 млн.
Італія	0,7 млн.
Сербія	0,4 млн.
Румунія	0,8 млн.
Японія	0,07 млн.
Країни Четвертного союзу
Німеччина	2 млн.
Австро-Угорщина	1,8 млн.
Османська імперія	0,5 млн.
Болгарія	0,155 млн.

Мирне населення, що потерпало від неймовірних труднощів, із якими воно мирилось у перші роки війни, із затягуванням бойових дій почало боротьбу не тільки за свої права, а й проти тих сил, які цю війну розв’язали.Як наслідок у ряді європейських країн спалахнули революції — в Росії, Німеччині, Угорщині, Австрії, Фінляндії, Словаччині. В інших (Англія, Франція, США) здійснили реформи. В Італії було встановлено фашистську диктатуру.

Війна і революції привели до краху монархій: із 41 правлячої династії в Європі напередодні війни після її завершення залишилося тільки 17.

Відтак посилилися міграційні процеси: великі маси людей переселилися з однієї країни в іншу. Гостро постала проблема біженців. Тільки з Росії за 1918-1920 рр. емігрували 2 млн осіб.

Перша світова війна активізувала національно-визвольний рух у країнах Азії та Африки:

· в Туреччині сталася національна революція — було скинуто султанат і проголошено республіку на чолі з Ататюрком, який здійснив низку реформ, спрямованих на модернізацію країни;

· в Ірані до влади доступилися націоналісти, які теж здійснили реформи на кшталт турецьких;

· Афганістан захистив свою національну незалежність;

· в середині 20-х рр. було об’єднано Китай під владою Чан Кайші, лідера партії Гоміндану. Проте зародився новий конфлікт між націоналістами і комуністами;

· в Індії англійські колонізатори змушені були піти на розширення представництва індійців в органах влади;

· розпочався новий етап національно-визвольної боротьби народів, які знаходились у колоніальній залежності. Посилився процес політизації цієї боротьби.

Перша світова війна мала і великий відбиток на воєнному мистецтві, на методах ведення війни. Вперше у війнах з`явилися безперервні фронти, стала масово використовуватися бойова техніка (танки, літаки, машини тощо). Стали застосовуватися і варварські методи ведення війни: використання зброї масового знищення – хімічної. Вперше війна зачипила всіх громадян воюючих держав. Вагомим чинником війни стала економіка, могутність якої визначала могутність армії.

Документи, матеріали

З угоди про перемир’я між союзниками та Німеччиною

Стаття 1. Припинення воєнних дій на суходолі та в повітрі протягом 6 годин після підписання перемир’я.

Стаття 2. Негайна евакуація зайнятих країн: Бельгії, Франції, Люксембургу, також і Ельзасу-Лотарингії — за таким розрахунком, щоб вона була здійснена протягом 15 днів...

Стаття 4. Поступка німецькою армією такого військового майна: 5 тисяч гармат, 25 тисяч кулеметів, 3 тисячі мінометів та 1700 аеропланів.

Стаття 5. Евакуація німецьких армій з місцевостей на лівому березі Рейну.

Місцевостями на лівому березі Рейну управлятимуть місцеві власті, але під контролем окупаційних військ союзників та Сполучених Штатів...

Стаття 12. Усі німецькі війська, що тепер знаходяться на територіях, які становили до війни частину Австро-Угорщини, Румунії й Туреччини, повинні негайно повернутися до Німеччини.

Усі німецькі війська, що тепер знаходяться на територіях, з яких складалася до війни Росія, так само повинні повернутися до Німеччини..., тільки-но союзники визнають, що для цього настав момент, узявши до уваги внутрішнє становище цих територій...

Стаття 29. Евакуація Німеччиною всіх портів Чорного моря й передача союзникам і Сполученим Штатам усіх російських військових суден, захоплених німцями в Чорному морі...

Питання до документа:

1. Які основні умови Комп`єнського перемир`я?

2. Чому умовами перемир’я передбачалося залишення німецьких військ на територіях, що знаходились у складі колишньої Російської імперії, до прибуття військ союзників?

Закріплення вивченого матеріалу

Запитання і завдання:

1. Чому координований наступ військ Антанти у 1917 р. не відбувся?

2. Які мирні ініціативи було висунуто у 1917 р.?

3. Як змінився перебіг війни після приходу більшовиків до влади в Росії?

4. Що зумовило вступ у війну США? Яке це мало значення для перебігу бойових дій?

5. Як розгорталися бойові дії на морі? Що таке необмежена підводна війна?

6. Охарактеризуйте останній рік війни.

7. Які зміни стались у воюючих державах під час війни?

8. Поміркуйте над причинами поразки Німеччини та її союзників і перемоги країн Антанти.

9. Які основні наслідки Першої світової війни?

10. З’ясуйте масштаби втрат і руйнувань під час Першої світової війни.

11. Назвіть країни, які виникли і захистили свою незалежність після Першої світової війни.

12. Як змінилося співвідношення сил у світі після Першої світової війни?

13. Що змінилось в країнах Азії та Африки після закінчення Першої світової війни? Чим це було викликано?

Електронні посилання на підручник:

http://4book.org/uchebniki-ukraina/10-klass/857-vsesvitnya-istoriya-10-klas-shchupak ст. 85

Урок 7: Паризька мирна конференція. Версальський мирний договір

Мета: сформувати в учнів уявлення про систему мирних договорів між країнами-переможницями та Німеччиною і її союзниками; розглянути становище світу на початку ХХ ст.; охарактеризувати головні положення Версальського договору з Німеччиною та договорів з її союзниками в Першій світовій війні; навчити учнів порівнювати мирні договори та висловлювати свою думку щодо прав переможців,

Основні поняття: демілітаризація, Рейнська демілітаризована зона, колонії, репарації, Ліга Націй.

Основні дати та події: 8 січня 1918 р. — послання президента США Конгресу («14 пунктів»), 1919—1920 рр. — Паризька мирна конференція, 28 червня 1919 р. — підписання Версальського договору.

Історичні постаті: Д. Ллойд Джордж, Ж. Клемансо, В. Вільсон.

Завдання:

Назвіть прізвища політичних діячів за їх стислими характеристиками.

1) Французький політичний діяч, обирався Президентом Франції, прем’єр-міністром відкривав Паризьку конференцію____________________;

2) Державний діяч Великої Британії, лорд; член Ліберальної партії, прем’єр-міністр у 1916—1922 рр. ____________________________________;

3) Прем’єр-міністр Італії, обраний у 1917 р. ____________________;

4) Французький політик, публіцист, у 1906— 1909, 1917—1920 рр. — прем’єр-міністр Франції. ________________________________________; 5) Президент США, обраний у 1912 р., пере обраний у 1916 р., представник Демокра тичної партії. _____________________________________________ .

Вивчення нового матеріалу

1. Наміри головних держав-переможниць на конференції

Для підготовки мирних договорів із переможеними країнами було ухвалено рішення про скликання мирної конференції. Франція домоглася проведення її у своїй столиці.

18 січня 1919 р. Паризьку мирну конференцію відкрив прем’єр-міністр Франції Ж.Клемансо.

Жорж Клемансо

У її роботі взяли участь представники 27 країн, але домінуючу роль відігравали Франція, Великобританія і США. На конференцію не було запрошено представників переможених країн і Росії, в якій точилася громадянська війна.

Основні питання на конференції вирішувалися на вузьких нарадах великих держав світу: спершу на "раді 9", а з березня 1919 р. — на "раді 4".

Обговорення мирних договорів із переможеними країнами виявило всі протиріччя між основними учасниками переговорів. Якими ж були плани і наміри великих держав?

Франція більше від інших великих держав постраждала у війні. Бойові дії велися на її території. Франція з кредитора перетворилась у боржника. А от головний боржник Франції — Росія анулювала всі свої зобов’язання. Найбільш популярним гаслом у країні було: "Німці за все заплатять!" Прем’єр-міністр Франції Жорж Клемансо був рішуче настроєний реалізувати це гасло і прагнув послабити Німеччину будь-якими засобами. Він казав: "У Європі 20 мільйонів зайвих німців". Отже, їх повинно було стати менше, принаймні, на прилеглих до Франції територіях. Для здійснення цих намірів остання сподівалася повернути собі Ельзас і Лотарингію, перешкодити об’єднанню Австрії та Німеччини, створити буферну німецьку державу на лівому березі річки Рейн, передати частину німецьких земель Бельгії, Данії, Польщі і т. д. Це було передбачено ще в таємному договорі між Францією та царською Росією. В цьому документі йшлося і про стягнення з переможеної Німеччини максимально можливих репарацій. Франція претендувала також на частину османської спадщини.

Пропозиції Франції зустріли протидію з боку Англії та США. Виходячи з традиційного принципу «європейської рівноваги», згідно якого морським державам вигідніше підтримувати рвновагу між суперниками на континенті, Англія і США заперечували надмірне ослаблення Німеччини і зміцнення Франції. Клемансо навіть сказав Ллойд-Джорджу: «На наступний день після перемир`я я знайшов у вашому лиці ворога Франції”. – “Ну, що ж, - відповів Ллойд-Джордж. – Хіба це не було завжди нашою традиційною політикою?”.

Девід Ллойд-Джордж

Ще одним мотивом, яким керувалися Англія і США стосовно Німеччини, було їх прагненням перетворити Німеччину у форпост боротьби проти більшовизму (комунізму).

Щоб Франція відмовилася від значного ослаблення Німеччини, Англія і США пообіцяли, в обмін на цю поступку, договори про взаємодопомогу на випадок німецької агресії.

Великобританія ще до початку мирної конференції досягла головної своєї мети у війні. Німецький флот перестав існувати. До того ж англійські домініони встановили контроль над німецькими колоніями, а сама Англія — над частиною Османської імперії. Завданням англійської делегації на чолі з прем’єр-міністром Д.Ллойд-Джорджем було закріпити вже досягнуте. Поряд із цим Англія виступила за повернення Франції Ельзасу і Лотарингії. А у визначенні кордонів післявоєнної Європи, на думку Ллойд-Джорджа, слід було виходити з принципу національності й самовизначення. Головна умова післявоєнного устрою — забезпечення миру через роззброєння і створення Ліги Націй як інструменту миру. Ллойд-Джордж, як і Клемансо, був досвідченим політиком і мав солідну опору в парламенті.

Але не все в Англії складалося оптимістично. Британська імперія втрачала колишню могутність: домініони домоглися більшої самостійності; довелося пообіцяти самоуправління Індії та Ірландії; зі світового кредитора Англія перетворилась у боржника; економіка була послаблена, фінанси й торгівля — дезорганізовані. Ліквідувавши загрозу своїй військово-морській могутності з боку Німеччини, Англія з занепокоєнням спостерігала за швидким зростанням могутності флоту США та Японії.

Свої міркування щодо післявоєнного устрою світу англійська делегація виклала в документі, що отримав назву "Послання з Камбре".

Для США Перша світова війна означала кардинальну зміну її становища у світі. Із боржника США перетворились у кредитора. Економічна могутність за роки війни зросла (національне багатство у 1914 р. складало 192 млрд дол., а в 1920 р. — 489 млрд), країна створила могутню армію і флот.
Але всередині країни точилася гостра дискусія стосовно мети американської зовнішньої політики між прихильниками ізоляціонізму і прибічниками активної зовнішньої політики (експансионістами). Ізоляціоністи дотримувалися заповіту першого президента США Дж.Вашингтона, який застерігав американців від втручання у справи Європи.

Події Першої світової війни — тотальна підводна війна, оголошена Німеччиною, яка порушувала принцип вільного судноплавства, загибель мирних американських громадян на потоплених цивільних кораблях — схилили громадську думку до участі США у війні та, відповідно, до рішучої зовнішньої політики.

Президент країни В.Вільсон уважав, що зміна ролі США у світі дає їм шанс стати рятувальниками світу і впровадити нові принципи міждержавних стосунків. Своє бачення цих принципів він висловив у "14 пунктах", оприлюднених 8 січня 1918 р. Вони передбачали:

1) відкриті мирні договори;

2) свободу судноплавства;

3) усунення економічних бар’єрів у торгівлі;

4) встановлення гарантій, що могли б забезпечити скорочення озброєнь;

5) справедливе врегулювання колоніальних питань;

6) визволення від німецької окупації російських територій, а також надання Росії безперешкодної можливості визначати її політичний розвиток і національну політику, вступ до "співтовариства вільних націй";

7) визволення і відновлення Бельгії;

8) повернення Франції Ельзасу й Лотарингії, відновлення окупованих районів Франції;

9) уточнення кордонів Італії згідно з національними ознаками;

10) надання автономії народам Австро-Угорщини;

11) визволення від німецької окупації території Румунії, Сербії та Чорногорії, надання Сербії виходу до моря;

12) сaмостійне існування турецьких та автономія інонаціональних частин Османської імперії;

13) створення польської держави;

14) утворення Ліги Націй.

Пропозиції Вільсона були близькими тим, хто хотів створити більш справедливий і демократичний порядок, який виключав би повторення світової війни. Але авторитет Вільсона всередині країни було сильно підірвано, коли більшовики оприлюднили таємні угоди країн Антанти, про існування яких Вільсон нічого не знав. З них випливало, що американські солдати воювали за корисливі інтереси європейських держав. Це відразу спричинило зміни в настроях американців, і на виборах до Конгресу 1918 р. республіканці, дотримуючись ізоляціоністського напряму зовнішньої політики, здобули перемогу. А це означало, що Конгрес не ратифікує жодного з мирних договорів, укладених президентом.

2. Підготовка мирного договору

Підготовка мирних договорів формально велася на основі "14 пунктів". З цього випливало, що таємні домовленості не повинні були братися до уваги, одначе вони постійно впливали на вироблення умов післявоєнного устрою світу.

Так, Італія, яку схилили взяти участь у війні на боці Антанти і обіцяли передати їй Південний Тіроль, усе східне узбережжя Адріатичного моря і частину Малої Азії, на конференції домагалася цих територій. Але її внесок у перемогу над Центральними державами було поціновано настільки низько, що претензії на ці території визнано безпідставними на тлі значно більшого внеску Сербії, якій і передали узбережжя Адріатики.

Румунія, своєю чергою, наполягала на передачі їй Трансільванії, Буковини, Банату з австро-угорської спадщини, обіцяних їй 1916 р. До того ж вона окупувала Бессарабію. Тільки за активну участь у придушенні Угорської революції їй передали ці території.

США передовсім були зацікавлені в реалізації принципу вільної торгівлі та мореплавства, а створення Ліги Націй Вільсон уважав інструментом ведення переговорів з інших питань.

Вудро Вільсон

Франція наполягала на послабленні Німеччини будь-якими засобами. Англія і США вважали, що надмірне послаблення Німеччини призведе до створення небезпечного вакууму в Європі. Англія розцінювала американську вимогу про вільну торгівлю як виклик своїй морській могутності.

Ці та інші проблеми і спричинили гостру боротьбу на конференції.

3. "Українське питання" на конференції

„Українське питання” на Паризькій мирній конференції не стояло окремим пунктом порядку денного, а виникало в процесі розгляду і визначення кордонів між країнами Східної Європи.

Загарбання Польщею Східної Галичини й Волині не дістало належної оцінки на Паризькій мирній конференції. Не ухваливши формального рішення, керівники Антанти і США фактично визначили долю цих західноукраїнських земель на користь Польщі. На тому, щоб передати їх під владу Польщі, особливо наполягали Франція і США. При цьому вони ігнорували виступи українських представників про природне право українського народу на самовизначення.

З більшим розумінням до вирішення українського питання на Паризькій мирній конференції поставились англійці. Це пов’язують, зокрема, з тим, що радником британського Міністерства закордонних справ у справах Галичини був Л.Намієр, родом з України.

25 червня 1919 р. Польща одержала повноваження на окупацію всієї Галичини та введення цивільної адміністрації на цій території. Умовою було забезпечення автономії Галичини, політичної, релігійної та особистої свободи населення.

Тактично гнучку дипломатичну лінію, щоб заволодіти Закарпаттям, проводили президент Чехо-Словаччини Т.Масарик і міністр закордонних справ Е.Бенеш. Свої дії вони узгоджували з західними державами і заручилися підтримкою закарпатської еміграції у США. У січні 1919 р. чеські війська зайняли Ужгород. 8 травня в Парижі було ухвалено рішення про передачу Карпатської України Чехо-Словаччині. У вересні 1919 р. воно ввійшло до Сен-Жерменського мирного договору.

У столиці Франції обговорювались також питання про долю Північної Буковини та Бессарабії. Їх було відторгнено на користь Румунії. Україна та радянська Росія не визнали законності цих рішень.

Таким чином обговорення „українського питання” на Паризькій мирній конференції виявило незацікавленість великих держав в існуванні незалежної української держави. Це було зумовлено декількома факторами: 1) Україна на конференції була представлена різними урядами, які не завжди координували свої дії; 2) Україна була „заражена” більшовизмом; 3) на українські землі претендували сусідні держави, зокрема, Польща, Румунія та Чехословаччина, які були союзниками країн Антанти; 4) країни Антанти не могли пробачити Україні підписання з державами Четвертного союзу Берестейського миру.

4. Умови Версальського миру

У квітні було завершено розроблення тексту договору з Німеччиною. Її делегацію викликали до Парижа для його вручення. Спроби німецьких дипломатів внести хоч якісь зміни до цього документа було відхилено, і 28 червня 1919 р. у Версалі підписано мир, який став основою післявоєнного врегулювання. У тексті договору за наполяганням Вільсона було вміщено Статут Ліги Націй (Також він був вміщений і в договори з союзниками Німеччини).

За договором Франції поверталися її землі — Ельзас і Лотарингія, а також передавалися вугільні шахти Саару, одначе цей район на 15 років переходив під управління Ліги Націй. Німеччина передавала Польщі Познань, частину Верхньої Сілезії, райони Померанії та Східної Пруссії, яку відділяв від території Німеччини Польський (Данцизький) коридор, що відкривав Польщі вихід до Балтійського моря. Бельгія отримувала округи Ейпен, Мальмеді та Морене після плебісциту, Данія — північну частину Шлезвігу; Мемель (Клайпеда) переходив у відання держав-переможниць (1923 р. приєднаний до Литви), а Данциг (Гданськ) оголошувався вільним містом під захистом Ліги Націй.

За Версальським договором Німеччина втратила 1/7 її території, на якій проживала 1/12 її населення. Вона повністю позбавлялася колоній — їх поділили між державами-переможницями. Їй заборонялося тримати в армії більш як 100 тис. вояків, мати військово-повітряний і підводний флоти, ліквідовувався генеральний штаб, скасовувалася загальна військова повинність. Передбачалась 15-річна окупація військами Антанти лівого берега Рейну і демілітаризація 50-кілометрової ділянки на його правому березі.

За рішенням спеціальної комісії Німеччина мусила сплачувати репарації. Загальний їх обсяг було визначено на спеціальній конференції 1921 р. в розмірі 132 млрд золотих марок, з яких 52% мала отримати Франція, 22 — Великобританія і 10% — Італія.

5. Утворення Ліги Націй

Паризька мирна конференція прийняла вироблений спеціальною комісією Статут Ліги Націй, який став складовою Версальського та інших договорів з союзниками Німеччини.

Головним органом цієї міжнародної організації були щорічна Асамблея, до якої входили всі члени організації, і Рада Ліги, де були репрезентовані США, Великобританія, Франція, Японія, Італія, а також п’ять непостійних членів. Рішення з усіх питань мали виноситися одноголосно. Переможені у війні держави, а також радянська Росія, не входили до Ліги Націй. Метою Ліги проголошувалися розвиток співробітництва між народами і гарантія безпеки післявоєнного світу. Американський сенат, ознайомившись з умовами Версальского мирного договору і, відповідно, зі Статутом Ліги Націй, відхилив його, і США, будучи ініціатором створення цієї міжнародної організації, не увійшли до неї.

Генеральна Асамблея ЛН виконувала роль справжнього міжнародного парламенту і мала право виносити рішення з усіх міжнародних політичних питань, включно з заходами, спрямованими на збереження миру.

До ЛН належало управління двома територіями: Сааром і містом Данциг (Гданськ). Колоніальні володіння Німеччини та Османської імперії були передані за мандатом ЛН Великобританії та її домініонам, Франції, Бельгії та Японії.

Документи, матеріали

Ллойд-Джордж про Вільсона і Клемансо під час паризьких мирних договорів

"Клемансо слідкує за кожним її рухом, як старий сторожовий пес слідкує за незнайомим і незапрошеним собакою, який щойно потрапив у двір і вселяє серйозні сумніви щодо його справжніх намірів. Ніколи ще не було більшого контрасту — в інтелектуальному і в духовному аспектах — ніж між цими двома по-своєму чудовими людьми. Вільсон, з його високим, але вузьким чолом, великою і красивою головою, мрійливими й недовірливими очима був ідеалістом, трохи закоханим у себе. У Клемансо могутня голова і квадратне чоло, що свідчить про невмолиму логіку, потилиця зрізана так, що гуманні почуття були, мабуть, йому не відомі, насторожені очі звіра, який звик полювати і сам був об’єктом полювання впродовж усього свого життя. Ідеаліст Вільсон потішав Клемансо доти, доки цей ідеаліст не почав вимагати, аби його мрії було втілено в договорі, що його він, Клемансо, мусив підписати… Він увесь перетворювався на зір і слух, побоюючись, що Вільсон якою-небудь фразою схилить конференцію прийняти пропозицію, яка, на думку Франції, послабила б договір. Якщо бувало, що Вільсон уже завершив свою промову і не завдав цього разу помітної шкоди, суворе обличчя на деякий час м’якшало; проявлялося це глибоким зітханням полегшення. Але якщо президент злітав у блакитну вись, як це не раз із ним траплялося, і втрачав зв’язок із дійсністю, Клемансо здивовано розкривав свої великі очі та дивився на мене, неначе кажучи: "Ну ось, знову понесло!.."

Питання до документа:

1. Яку позицію щодо Клемансо та Вільсона займав Ллойд Джордж?

2. Як характери та особисті стосунки вплинули на перебіг переговорів?

Статут Ліги Націй

(Витяг)

Стаття 8. …скорочення національних збройних сил до мінімуму, необхідного для гарантування національної безпеки і виконання міжнародних зобов’язань.

Стаття 11. Ліга Націй не може залишатися бездіяльною на випадок воєнних дій або загрози війни, спрямованих проти одного з членів організації.

Стаття 12. …будь-які розбіжності між членами Ліги, що становлять загрозу миру, повинні розглядатися арбітражним судом.

Стаття 13. …члени організації зобов’язані визнавати й виконувати рішення, винесені цим судом.

Стаття 16. …Якщо один із членів Ліги вдасться до війни всупереч усім взятим на себе зобов’язанням, то він іpso facto вважається агресором стосовно до решти членів Ліги. Члени Ліги зобов’язані негайно перервати з ним усі торговельні й фінансові відносини, заборонити громадянам своїх держав вступати в контакти з громадянами держави, що порушила договір…

У такому випадку Рада вважає своїм обов’язком рекомендувати урядам зацікавлених країн використовувати військові сили, морські й повітряні, завдяки яким члени Ліги можуть допомогти тим збройним силам, які примусять поважати зобов’язання, взяті на себе Лігою. Член Ліги, який буде винним у порушенні одного з зобов’язань договору, може бути виключеним з організації. Рішення про виключення ухвалюється голосуванням усіх членів Ліги, репрезентованих у Раді.

Запитання до документа:

1. Який механізм забезпечення миру було передбачено у Статуті Ліги Націй?

2. На вашу думку, чи дієвий він? Вкажіть сильні та слабкі його аспекти. Відповідь обгрунтуйте.

Версальський договір. 28 червня 1919 р.

(Витяг)

Стаття 32. Німеччина визнає повний суверенітет Бельгії над усією… територією Морене…

Стаття 34. Німеччина відмовляється, крім того, на користь Бельгії від будь-яких прав і правооснов на території, що містять цілком повіти Ейпен і Мальмеді.

Стаття 42. Німеччині забороняється утримувати чи споруджувати укріплення на лівому березі Рейну, а також на правому березі Рейну на захід від лінії, проведеної за 50 км на схід від усієї річки.

Стаття 43. Водночас забороняються в зоні, визначеній у ст. 42, зосередження збройних сил як постійних, так і тимчасових, а також будь-які військові маневри, хоч би якого виду вони були, і зберігання будь-яких матеріальних засобів для мобілізації.

Стаття 45. У вигляді компенсації за руйнування вугільних копалень на півночі Франції та в рахунок суми репарацій за воєнні збитки, завдані Німеччиною, остання поступається Франції у повну і необмежну власність, вільними і чистими від будь-яких боргів чи повинностей з виключним правом експлуатації вугільних копалень, розташованих у Саарському басейні…

Стаття 51. Території, віддані Німеччині на підставі Прелімінарного миру, підписаного у Версалі 26 лютого 1871 р., і Франкфуртського договору від 10 травня 1871 р., повертаються під французький суверенітет від дня перемир’я 11 листопада 1918 р. ... (Йдеться про Ельзас і Лотарингію).

Стаття 80. Німеччина визнає та суворо поважатиме незалежність Австрії…

Стаття 81. Німеччина визнає… повну незалежність Чехо-Словацької держави, до якої увійде автономна територія русинів на південь від Карпат. Вона оголошує про згоду з приводу кордонів цієї держави, як вони будуть визначені Головними Союзними та Об’єднаними державами та іншими зацікавленими країнами.

Стаття 87. Німеччина визнає … повну незалежність Польщі та відмовляється на користь Польщі від будь-яких прав і правооснов на території, обмежені Балтійським морем, східним кордоном Німеччини, визначеним так, як зазначено в ст. 27 частині ІІ (Кордони Німеччини) цього Договору…

Стаття 102. Головні Союзні та Об’єднані держави зобов’язуються утворити з міста Данциг… Вільне місто. Його буде взято під захист Ліги Націй.

Стаття 119. Німеччина відмовляється на користь Головних Союзних та Об’єднаних держав від усіх своїх прав і правооснов на свої заморські володіння.

Стаття 160. …німецька армія не повинна налічувати більше семи дивізій піхоти і трьох дивізій кавалерії. …загальна чисельність… не повинна перевищувати ста тисяч осіб… Загальний чисельний склад офіцерів… не повинен перевищувати чотирьох тисяч…

Німецький Великий Генеральний штаб та будь-які інші подібні формування будуть розпущені та не можуть відновлюватися в жодній формі.

Стаття 173. Всіляку загальну обов’язкову військову службу в Німеччині буде скасовано.

Німецька армія може будуватися і комплектуватися тільки добровільним найманням.

Стаття 180. Усі суходільні укріплення, фортеці та укріплені місця, розташовані на німецькій території на захід від лінії, проведеної за п’ятдесят кілометрів на схід від Рейну, буде розорено і зрито…

Систему укріплень південних і східних кордонів Німеччини буде збережено в їхньому нинішньому стані.

Стаття 181. …сили німецького флоту не повинні перевищувати в озброєних суднах: 6 броненосців, 6 легких крейсерів, 12 контр-міноносців, 12 міноносців…

Вони не повинні мати ніяких підводних суден.

Стаття 198. Військові сили Німеччини не повинні мати ніякої військової чи морської авіації…

Закріплення вивченого матеріалу

Запитання і завдання:

1. У чому полягала принципова новизна ідей, що містяться в "14 пунктах" Вільсона?

2. Охарактеризуйте позиції великих держав напередодні й під час Паризької мирної конференції.

3. Як велася підготовка мирного договору з Німеччиною?

4. З’ясуйте умови Версальського миру. Чому Німеччину було визнано винуватцем у розв’язуванні війни?

5. Як було вирішено долю західноукраїнських земель на Паризькій мирній конференції?

6. Яка роль відводилася Лізі Націй у післявоєнному світі? Чому США не стали членом Ліги Націй?

Електронні посилання на підручник:

http://4book.org/uchebniki-ukraina/10-klass/857-vsesvitnya-istoriya-10-klas-shchupak ст. 94-97

Урок 8: Мирні договори із союзниками Німеччини. Завершення формування Версальсько-Вашингтонської системи договорів

Мета: охарактеризувати міжнародні відносини в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, що склалися після Першої світової війни, розкрити зміст основних угод, укладених під час Вашингтонської конференції; продовжувати роботу над розвитком історичного розвитку, виховувати учнів в дусі патріотизму, національної свідомості та гідності.

Основні поняття і терміни: Паризька мирна конференція, Версальський договір, Ліга Націй, репарації, контрибуції.

Основні дати: 1921-1922 – Вашингтонська конференція.

Фронтальне опитування:

1. Коли і з якою метою було скликано Паризьку мирну конференцію?

2. Які країни не були запрошені до участі у ній? Чому саме ці країни?

3. Договори з якими державами були укладені на Паризькій мирній конференції?

4. З якою метою було створено Лігу Націй? Хто був ініціатором створення такої організації?

5. Які країни відігравали ключову роль на конференції? Чому саме вони?

6. Які територіальні зміни сталися в Європі в результаті укладання мирних договорів?

7. Які воєнні обмеження були накладені на переможені країни?

Вивчення нового матеріалу

1. Вашингтонська конференція

Азіатсько-Тихоокеанський регіон був центром міждержавних протиріч. Основними суперниками в цьому регіоні виступали США, Велика Британія та Японія.

Основними питаннями, що викликали протиріччя між цими державами були:

- контроль над Китаєм;

- недоторканість колоніальних володінь;

- баланс морських озброєнь.

Так, під час Першої світової війни Японія, яка не брала активної участі у війні, скориставшись тим, що європейські держави і США були зайняті на Європейському театрі бойових дій, посилила свої позиції на Далекому Сході, Тихому океані, а особливо в Китаї. Зросла й морська могутність Японії, яка спиралася на англо-японську угоду 1902р.

Основним противником Японії були США. Вони виступили проти поділу Китаю і вимагали проведення стосовно Китаю політики під гаслами «відкритих дверей» і «рівних можливостей». Також Сполучені Штати непокоїло зростання морської могутності Японії. У Вашингтоні й Токіо не виключали можливості воєнного зіткнення.

Велика Британія, у свою чергу, наполягала на збереженні принципу поділу Китаю на сфери впливу. Така позиція Великої Британії, а також вимоги США сплатити всі борги загострили й англо-американські стосунки.

Для вирішення цих питань було скликано Вашингтонську конференцію.

Мирні договори з Німеччиною та її союзниками були доповнені серією угод, підписаних на Вашингтонській конференції (12 листопада 1921р. – 6 лютого 1922р.), що була присвячена питанням обмеження морських озброєнь та відносинам в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

У роботі конференції взяли участь США, Велика Британія (також були репрезентовані її домініони та Індія), Японія, Франція, Італія, Бельгія, Голландія, Португалія, Китай.

На конференції було підписано ти угоди. Договір чотирьох держав (США, Англія, Японія, Франція) гарантував збереження учасникам володінь у басейні Тихого океану. Сторони давали взаємні гарантії недоторканості колоній терміном на 10 років. Згідно з угодою ліквідовувався англо-японський договір 1902р. Договір п’яти держав (Англія, США), Японія, Франція та Італія) про обмеження морських озброєнь установлював пропорції у співвідношенні військово-морських флотів 5 : 5 : 3 : 1,75 : 1,75 зазначених держав. Учасники договору зобов’язувалися не будувати лінкори і крейсери більше35 тис. тонн. Установлювалися обмеження тоннажу і для крейсерів. Заборонялося створювати нові воєнно-морські бази (крім Англії та США) в басейні Тихого океану.

Це був перший в історії договір про обмеження гонки озброєнь. Уперше Велика Британія формально визнала рівність флоту США зі своїм. 6 лютого було підписано трактат дев’яти держав, який проголошував принцип суверенітету і територіальної цілісності Китаю. Японія відмовлялася від свого монопольного становища в Китаї та повертала йому колишні німецькі володіння.

Великі держави брали на себе зобов’язання не прагнути до поділу Китаю на сфери впливу і дотримуватися принципів «відкритих дверей» і «рівних можливостей».

2. Позитивне значення та недоліки Версальсько-Вашингтонської системи

а) Позитивне значення Версальсько-Вашингтонської системи

Рішення Паризької та Версальської конференцій заклали основу Версальсько-Вашингтонської системи післявоєнних міжнародних відносин. Її створення забезпечило вихід із війни, дало можливість розрядити післявоєнну напруженість і заклало основи для відносної стабільності міжнародних відносинах 1920-х років.

Ці рішення містили низку положень. Які засвідчували розуміння державами необхідності змін у системі міжнародних відносин, а саме: визнання права а самовизначення народів, на відміну від війни як засобу вирішення конфліктів та ін.. Важливим прецедентом стало створення Ліги Націй. Було визнано незалежність ряду європейських держав, за що довго боролися їх народи.

Вашингтонська конференція

Дата: 12 листопада 1921р. – 6 лютого 1922р.

Мета: обмеження воєнно-морських озброєнь та врегулювання відносин в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні

Учасники: США, Велика Британія (домініони та Індія), Японія, Франція, Італія, Бельгія, Голландія, Португалія, Китай

Угоди укладені на конференції

«Договір дев’яти»

(усі учасники конференції)

Визнання суверенітету і територіальної цілісності Китаю.

Японія повертала Китаю колишні німецькі володіння.

Великі держави брали на себе зобов’язання не прагнути до розподілу Китаю на сфери впливу і дотримуватися принципів «відкритих дверей» і «рівних можливостей».

«Договір п’яти»

(США, Велика Британія, Японія, Франція, Італія)

Встановлювалась пропорція у співвідношенні воєнно-морських флотів 5:5:3:1,75:1,75 зазначених держав.

Учасники договору зобов’язувалися не будувати лінкори і крейсери більше визначених тоннажів.

Заборонялося створювати нові воєнно-морські бази (крім Англії та США) в басейні Тихого океану.

«Договір чотирьох»

(США, Велика Британія, Франція, Японія)

Гарантував учасникам договору збереження володінь у басейні Тихого океану.

Гарантував взаємну недоторканість терміном на 10 років колоніальних володінь учасників договору.

Скасував англо-японський союзний договір 1902 року.

Попри ці досягнення, сама система виявилася нетривкою, і її розпад призвів, кінець-кінцем, до нової світової війни.

б) недоліки Версальсько-Вашингтонської системи

Слабкість системи полягала в тому, що багато держав і народів змушені були боротися з цією системою. Країни Антанти були немилосердними переможцями. Весь тягар післявоєнних змін було покладено на переможені народи, хоча вони вже скинули режими, які брали участь у війні. Їхні країни не капітулювали перед державами Антанти. Війна закінчилася, коли жоден солдат Антанти не ступив на землю Німеччини.

Встановлені репарації не відповідали реальним можливостям переможених країн. Хвиля шовінізму і націоналізму ставала ще більшою, бо тепер її підтримувало відчуття національного приниження та рішення стосовно кордонів. Переможці проголосили принцип самовизначення народів, як основу національно-державного розмежування, але самі порушували цей принцип і заплющували очі, коли цей принцип порушували інші. В багатьох державах з’явилися райони з компактним проживанням національних меншин, які потрапили туди не з власної волі. Це були німці у Чехо-Словаччині, Франції, Бельгії та Польщі; угорці – у Чехо-Словаччині, Югославії та Руминії; українці у Польщі, Румунії, Чехо-Словаччині тощо. Ці народи не могли розраховувати на підтримку Версальсько-Вашингтонської системи.

Поза Версальською системою залишилася Росія, що стало дестабілізуючим чинником. Для держав Антанти Росія була зрадницею, яка уклала сепаратний мир з Німеччиною. Більшовики викликали у країн Антанти вороже ставлення, що привело до інтервенції в Росію військ, а після провалу інтервенції – до ізоляції Росії на міжнародній арені.

Недоліком цієї системи були також гарантії її збереження. Нові політичні лідери, які прийшли до влади в США, Франції, Англії прагнули відмежуватися від закладеної їхніми попередниками несправедливості.

Першим сигналом того, що система вразлива, стало рішення Конгресу США не ратифікувати Версальський договір. Одночасно Конгрес США анулював франко-американський договір про взаємодопомогу. Англія також анулювала англо-французький договір. В таких умовах Франція, щоб зберегти свою перевагу над Німеччиною була змушена піти на створення союзу східноєвропейських держав, які були зацікавлені в збереженні Версальської системи. Ці держави повинні були стати «санітарним кордоном» з СРСР. У 1921 р. Франція уклала політичний пакт й воєнну конвенцію з Польщею. У 1920-1921 рр. за підтримки Франції Чехословаччина, Румунія, Югославія утворили Малу Антанту. Франція, Польща і Мала Антанта утворили союз, який на деякий час став гарантом Версальсько-Вашингтонської системи

Недоліком системи було і те, що залишалась нерозробленою програма відновлення зруйнованої війною Європи. Згодом економічна криза стала поштовхом до остаточної ліквідації повоєнної системи договорів.
Закріплення вивченого матеріалу

Запитання:

1. Із якою метою було скликано Вашингтонську конференцію?

2. Як було врегульовано міжнародні відносини в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні?

3. Як було вирішено на конференції проблему з Китаєм?

4. У чому полягало позитивне значення Версальсько-Вашингтонської системи?

5. З’ясуйте недоліки Версальсько-Вашингтонської системи.

Підсумки уроку

Вашингтонська конференція завершила формування системи міжнародних відносин, яка увійшла в історію під назвою Версальсько-Вашингтонська система. Дана система міжнародних відносин проіснувала відносно недовго. Ще не встигли висохнути чорнила підписів на мирних договорах та інших угодах, як розпочався процес її перегляду і вдосконалення. Це було зумовлено тим, що ця система міжнародних відносин порушувала головний принцип – справедливість. Незважаючи на безліч негативних проявів системи, вона мала і ряд позитивних моментів, які свідчили про розуміння необхідності докорінних змін у міжнародних відносинах, які б усунули можливість глобальних і локальних збройних конфліктів.

Електронні посилання на підручник:

http://4book.org/uchebniki-ukraina/10-klass/857-vsesvitnya-istoriya-10-klas-shchupak 98-111

Тема 9: Перегляд повоєнних договорів. Плани Дауеса і Юнга

Мета: охарактеризувати значення реалізації планів Дауеса і Юнга для Європи і США; пояснити учням механізм розв’язання проблеми репарацій та значення її подолання для стабільності у світі; узагальнювати значення повоєнного врегулювання міжнародного становища; давати характеристику Штреземану; виховувати інтерес до вивчення предмета.

Основні терміни та поняття: репарації, Штреземан, плани Дауеса ита Юнга.

Вивчення нового матеріалу

Із листів до доньки Індіри Ганді

«У Європі відбулися суттєві зміни, і на її карті з’явився ряд нових держав. Порівняй стару карту з новою, і ти одразу побачиш ці великі зміни… Подивися на нову карту Європи.

Повністю зникла одна з найбільших держав — Австро-Угорщина, — і замість неї з’явилося декілька невеликих держав… До них відносяться: Австрія, що зберегла мізерну частину своєї попередньої території і велике славне місто Відень — столицю країни; Угорщина також в урізаному вигляді; Чехо-Словаччина, до якої увійшла колишня Богемія; Югославія…

Далі на північ знаходиться ще одна нова держава, швидше, стара держава, що знову з’явилася на карті, — Польща. Польща булла створена з території Пруссії, Росії, Австрії…

На північ від Польщі знаходяться Прибалтійські держави: Литва, Латвія, Естонія,

Фінляндія — всі спадкоємиці колишньої царської імперії…

Останні великі територіальні зміни в Європі — це передача провінцій Ельзасу та Лотарингії Франції. Є ще деякі зміни…

Подивися на карту ще раз. Бачиш, Росія повністю відрізана від Європи низкою держав. Це Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Польща і Румунія… Більшість цих держав виникла не в результаті Версальських угод, а внаслідок радянської революції. Разом з тим союзники вітали їх появу, оскільки вони створюють ланцюг, що відділяє Росію від небільшовицької Європи». (Неру Д. Взгляд на всемирную историю. — М., 1975. — С. 55–56)

Утворення національних держав у Є вропі

• Червень 1917 р. — проголошення незалежності Литви.

• Грудень 1917 р. — утворення незалежної Фінляндії.

• Січень 1918 р. — проголошення незалежності Української Народної Республіки.

• Лютий 1918 р. — утворення незалежної Естонії.

• Жовтень 1918 р. — утворення Чехо-Словаччини.

• Листопад 1918 р. — проголошення Західноукраїнської Народної Республіки.

• Листопад 1918 р. — утворення незалежної Польської держави.

• Листопад 1918 р. — проголошення Австрійської республіки.

• Листопад 1918 р. — проголошення Угорської республіки.

• Листопад 1918 р. — утворення незалежної Латвії.

• Грудень 1918 р. — створення Королівства Сербів, Хорватів і Словенців.

• Червень 1919 р. — проголошення Веймарської республіки в Німеччині.

Після закінчення Першої світової війни країни Антанти уклали мирні договори і висунули жорсткі вимоги вже фактично іншим державам, які повалили режими, винні у розв’язуванні війни (Німеччина, Австрія та ін.). Умови миру виявилися кабальними, не зовсім справедливими, тим більше, що ці країни не капітулювали перед державами Антанти. Розміри репарацій перевищували можливості переможених країн.

Кордони в Європі визначали довільно, з урахуванням інтересів Антанти, принципи самовизначення народів були грубо знехтувані.

Внаслідок такого перерозподілу кордонів виникли райони з компактним проживанням національних меншин:

• угорці — Румунія (Трансільванія), Словаччина, Югославія;

• німці — Польща та Чехословаччина;

• австрійці — Італія;

• українці та білоруси — Польща.

Усі ці проблеми спонукали європейські країни переглянути повоєнні договори.

Генуезька конференція 1922 р.

Для розв’язання економічних і фінансових питань у повоєнному світі було скликано міжнародну конференцію в Генуї (Італія), яка тривала з 10 квітня по 19 травня 1922 р. і в якій брали участь представники 29 держав. Офіційною метою конференції був пошук засобів «економічного відродження Центральної та Східної Європи». Але на її засіданнях переважало «російське питання». Західні країни домагалися, щоб радянська Росія визнала всі борги царського і Тимчасового урядів, повернула підприємства, що були націоналізовані, або відшкодувала їхню вартість, ліквідувала монополію зовнішньої торгівлі.

Радянський уряд погоджувався сплатити колишні борги Росії, якщо західні країни візьмуть на себе зобов’язання відшкодувати збитки від іноземної інтервенції, а також нададуть економічну допомогу, вигідні кредити й підпишуть торговельні угоди. Вказана сума збитків від інтервенції (39 млрд золотих карбованців) значно перевищувала борги царської Росії й Тимчасового уряду (18 496 млн). Така пропозиція не влаштовувала західні країни, і конференція припинила свою діяльність. Питання врегулювання взаємних фінансово-економічних претензій, а також питання про роззброєння, порушені радянською делегацією, вирішені не були.

Рапалльська угода

Стаття 1

Обидва уряди згодні, що суперечності між Німеччиною та Російською Радянською Республікою у питаннях, які виникли за час перебування цих держав у стані війни, регулюються на таких підставах:

а) Німецька держава і РРФСР відмовляються від відшкодування їхніх воєнних витрат, рівно як і від відшкодування їхніх воєнних втрат, іншими словами, тих збитків, що були завдані їм та їхнім громадянам у районах воєнних дій внаслідок заходів, включно з ужитими на території супротивної сторони реквізиціями…

в) Німеччина та Росія відмовляються від відшкодування їхніх витрат на військовополонених.

Стаття 3

Дипломатичні та консульські відносини між Німеччиною та РРФСР негайно відновлюються…

Стаття 5

Обидва уряди будуть у доброзичливому дусі йти назустріч господарським потребам обох країн…

Запитання:

1. На яких умовах було підписано Рапалльську угоду?

2. Яке значення мала угода для РРФСР та Німеччини?

Матеріали Гаазької, Лозаннської та Локарнської конференцій

Локарнської конференцій.

Гаазьку конференцію було скликано за рішенням Генуезької конференції 1922 р. Це була фінансово-економічна конференція, в роботі якої брали участь представники ділових кіл, «зацікавлених у російських справах». На конференції обговорювалися питання про націоналізацію іноземної власності, яку здійснили більшовики в Росії, а також про борги царського й Тимчасового урядів і про можливе надання кредитів радянській Росії. Представники західних держав наполягали на відшкодуванні збитків, що їх зазнали власники-іноземці в Росії.

Радянський уряд запропонував перелік підприємств багатьох галузей економіки, що могли бути передані в оренду, концесію або спільне управління іноземним підприємцям. Проте цю пропозицію не було прийнято. Захід сподівався хоча б на часткове повернення боргів з боку радянської Росії. Конференція закінчилася, так і не ухваливши рішення.

Інша міжнародна конференція того часу відкрилась у швейцарському м. Лозанні 20 листопада 1922 р. і тривала з перервою аж до 24 липня 1923 р. У роботі конференції брали участь Велика Британія, Франція, Італія, Японія, Греція, Румунія, Югославія,Туреччина і США (як спостерігач). Для розгляду питання про режим чорноморських проток на конференцію запросили російсько-українсько-грузинську делегацію та делегацію Болгарії.

Ще одним важливим питанням, що розглядалося на конференції,

було підписання мирного договору з Туреччиною.

Позиція радянської делегації щодо статусу чорноморських проток різко розійшлася з позицією західних держав. …Пропозицію радянської делегації було відхилено… і прийнято конвенцію, що базувалася на англійських пропозиціях. Вона зводилася до вимоги про вільне проходження протоками військових суден під будь-яким прапором як у мирний, так і у воєнний час, якщо Туреччина залишається нейтральною, а якщо вона бере участь у війні, то залишається вільний прохід лише для суден нейтральних країн.

Прийняття цієї конвенції порушувало життєві інтереси чорноморських країн, у тому числі й Туреччини.

…У 1925 р. загострилися німецько-французькі суперечності.

Для розв’язання цих та інших проблем було скликано Локарнську конференцію (5–16 жовтня 1925 р.), у якій взяли участь представники Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії, Бельгії, Польщі та Чехословаччини.

Локарнська конференція склала Рейнський гарантійний пакт, підписаний 1 грудня 1925 р. у Лондоні, що забезпечував недоторканність кордонів між Францією, Бельгією та Німеччиною. Франція та Бельгія зобов’язалися не розпочинати війни. Велика Британія та Італія виступали як головні гаранти Рейнського пакту.

Проте гарантії не поширювалися на кордони Німеччини з Чехословаччиною та Польщею…

Запитання:

1. Якою була мета кожної з конференцій 1922–1925 рр.?

2. Які рішення були прийняті внаслідок кожної з конференцій?

Пакт Бріана–Келлога

27 серпня 1928 р.

Стаття 1

Високі Сторони, що домовляються, урочисто оголошують від імені своїх народів, що вони засуджують засіб використання війни для врегулювання міжнародних конфліктів і відмовляються у своїх взаємовідносинах від війни як знаряддя національної політики.

Стаття 2

Високі Сторони, які домовляються, визнають, що врегулювання або розв’язання всіх суперечностей або конфліктів… повинні розв’язуватися лише мирними засобами.

Стаття 3

Ця угода буде ратифікована Високими Сторонами, що домовляються… згідно з конституціями цих країн, і вона набере чинності у відносинах між ними, щойно всі документи про ратифікацію буде депоновано у Вашинґтоні.

Ця угода, щойно вона набере чинності, як це передбачено в попередньому абзаці, залишиться відкритою так довго, скільки буде необхідно для приєднання до неї інших держав світу.

Складання таблиці

Розгляд питання про плани Дауеса та Юнга доцільно провести під час складання порівняльної таблиці. Для цього учні опрацьовують відповідний пункт параграфа у підручнику та додаткову інформацію.

	План Дауеса	План Юнга
Мета
Коли і де прийнятий
Сума репарацій, умови виплати
Наслідки

Репарація — повне або часткове відшкодування (за мирним договором або іншими міжнародними актами) державою, що розв’язала агресивну війну, збитків, заподіяних державі, що зазнала нападу.

План Дауеса

Наприкінці 1922 — на початку 1923 р. суперечності між Німеччиною та країнами-переможницями загострилися. Найболючішим залишалося питання про репарації. Обсяг репарацій, установлений 1921 р., виявився для Німеччини нездійсненним.

Скориставшись з невиконання Німеччиною репараційних зобов’язань, у січні 1923 р., Франція і Бельгія окупували Рурський басейн та Рейнську область. Окупація Руру, де було зосереджено важку промисловість Німеччини, призвела до загострення економічної кризи в країні. Тисячі підприємств припинили діяльність через відсутність сировини, зросло безробіття, зменшилася заробітна плата, збільшилась інфляція. Криза набула міжнародного характеру, але ні США, ні Велика Британія не підтримали Францію, не бажаючи її посилення в Європі.

Франція (а також Бельгія) мусила вивести свої війська та погодитися на перегляд репараційних зобов’ язань Німеччини.

Лондонська конференція, що відбулася в серпні 1924 р,, схвалила розроблену комісією експертів під керівництвом директора одного з найбільших банків Чикаго американця Чарльза Дауеса (план Дауеса) доповідь, спрямовану на перегляд репараційних зобов’язань Німеччини. План Дауеса не визначав загальної суми репарацій.

Чарльз Дауес

Згідно з цим планом, прийнятим 16 серпня 1924 р., Німеччина щороку сплачувала певну суму репарацій (поступово збільшуючи її з 1 млрд марок у 1924–1925 рр. до 2,5 млрд у 1928–1929 рр.). Як головні джерела покриття репарацій передбачалося використовувати надходження державного бюджету, що мали збільшитись від запровадження високих непрямих податків на товари широкого вжитку, а також на прибутки німецьких промислових підприємств і залізниць. Це викликало вкрай незадовільну реакцію більшості німецьких громадян. А втім, Німеччині надавалося 800 млн золотих марок у вигляді позики від США. Це допомогло відновити німецьку економіку. У наступні шість років іноземні інвестиції в Німеччину перевищили 20 млрд марок. План був розрахований на те, що німецькі підприємства та фірми перенесуть свою зовнішньоекономічну діяльність до Східної Європи, насамперед до СРСР. США, Велика Британія та Франція мали наміри в такий спосіб позбутися потенційного конкурента в Європі.

Згодом, із розвитком економіки Німеччини та посиленням її впливу в міжнародних відносинах, уряд країни почав вимагати перегляду умов плану Дауеса. Позицію Німеччини підтримали США.

План Юнга

Другий репараційний план для Німеччини, прийнятий 1929 р., назвали планом Юнга, оскільки головою створеного Лігою Націй комітету експертів з розв’язання репараційного питання став американський підприємець, президент електротехнічного тресту О. Юнг.

Оуен Юнг

План Юнга було затверджено 20 січня 1930 р. на конференції в Гаазі. За новим репараційним планом розмір щорічних виплат було зменшено й визначено в розмірі 2 млрд марок на найближчі 37 років. Відповідно до плану Юнга всі форми та види контролю над Німеччиною, її господарством і фінансами ліквідовувалися. Для отримання й розподілу репарацій було створено Банк міжнародних розрахунків, головною функцією якого стало фінансування важкої та військової промисловості Німеччини. Банк зміцнював позиції американського капіталу в Європі.

Нобелівський лауреат Густав Штреземан

На довиборах у Східній Фризії (Німеччина) Густав Штреземан став депутатом рейхстагу, у 1919 р. очолив у ньому фракцію націонал-лібералів і став заступником голови своєї партії. На цій посаді він намагався досягти злиття Націонал-ліберальної партії з Прогресивною народною партією. Зазнавши невдачі, Штреземан зайнявся створенням власної партії — Німецької народної партії, головою якої він був до своєї смерті.

На виборах 1920 р. партія Штреземана домоглася успіху і взяла участь у формуванні уряду Ференбаха. Штреземан очолив фракцію партії в рейхстазі і керував комітетом рейхстагу з іноземних справ. Із серпня по листопад 1923 р. під час Рурського конфлікту Густав Штреземан обіймав посаду рейхсканцлера і міністра закордонних справ у коаліційному уряді ННП, СДПГ, НДП і партії Центра, а потім аж до своєї смерті був міністром закордонних справ Німеччини.

У 1926 р. за свій внесок у зміцнення миру у підписанні Локарнских угод Густав Штреземан був нагороджений Нобелівської премією миру, у 1928 р. став почесним доктором Гейдельберзького університету. 3 жовтня 1929 р. він помер.

Узагальнення та систематизація знань

Бесіда:

1. Які імперії припинили своє існування на початку ХХ ст. та які нові держави утворились натомість?

2. Покажіть на карті ці держави.

3. Дайте визначення терміна «репарація».

4. Назвіть дати відомих вам договорів, підписаних європейськими державами у 20-х рр. ХХ ст.

5. Що собою являли плани Юнга та Дауеса?

Електронні посилання на підручник

http://4book.org/uchebniki-ukraina/10-klass/857-vsesvitnya-istoriya-10-klas-shchupak ст. 112-121

Урок 10: Тематична контрольна робота

https://docs.google.com/forms/d/1dkvdcG3ss8n08DL3GWKLlD8ygwVHjS-sj0srEa6HZbI/viewform

Урок 11: Доба "проспереті" у США

Мета: сформувати в учнів уявлення про основні внутріполітичні події в США періоду стабілізації 1924–1929 рр.; описувати політику «жорстокого індивідуалізму» за президентів- республіканців у США; характеризувати добу «процвітання» у США.

Основні поняття і терміни: «процвітання», «жорсткий індивідуалізм», «ізоляціонізм».

Вивчення нового матеріалу

Для того щоб перейти до розгляду особливостей політичного, економічного та соціального життя Сполучених ШтатівАмерики у 20–30-х рр. ХХ ст., ми повинні з’ясувати, якими виявилися для неї наслідки Першої світової війни та як це вплинуло настатус США у світі.

Причини зміни статусу США після Першої світової війни

1. Сполучені Штати не зазнали воєнної розрухи.

2. Кількість людських жертв у США було значно менше порівняно з іншими країнами (53 тис. осіб убитими та 230 тис. пораненими).

3. США отримали великі прибутки від воєнних поставок (прибутки монополій з 1914 по 1919 рр. становили 33,6 млрд доларів).

4. Зросли капіталовкладення в американську економіку.

5. За випуском промислової продукції США випереджали Англію, Францію, Німеччину, Італію, Японію разом узяті.

6. Значно зріс американський промисловий потенціал:

• 1/2 світового видобутку кам’яного вугілля (до 1925 р.);

• 3/5 видобутку чавуну та сталі;

• 2/3 видобутку нафти;

• 85 % випуску автомобілів.

7. Зросло промислове і сільськогосподарське виробництво, зменшилося безробіття, зросла заробітна плата.

8. Запроваджувалася раціоналізація виробництва.

9. Посилився інтелектуальний потенціал країни за рахунок еміграції (1900–1920 рр. прибуло 14 млн осіб)

10. Із боржника європейських країн США перетворилися на кредтора.

11. Головною формою експорту капіталу стали воєнні позики.

12. Зросли і приватні американські інвестиції за кордоном, які становили на той час 7 млрд доларів.

Внутрішньополітичний курс США

Зовнішньополітичний курс США

1. Уряд Вільсона передбачав активне

втручання держави в економіку,

здійснення часткових ліберальних

реформ, поєднання вільної

конкуренції з певними формами

держрегулювання

економіки

2. Намагався закріпити за

робітниками право на

створення організацій,

проведення страйків,

укладення коллективного

договору, встановлення

співробітництва

між працею та капіталом.

3. У серпні 1920 р. вступила

в силу поправка до

Конституції про надання

виборчих прав жінкам

1. Курс на встановлення

2. «світового лідерства» США

2. США поступилися Англії

та Франції чисельністю

армії та флоту, а також

міцністю воєнно-політичних

зв’язків з іншими країнами.

3. 1920 р. Сенат не ратифіку-

вав Версальський договір

і положення про Лігу Націй

У 1920 р. відбулися чергові вибори, на яких до влади доступилися республіканці, а їхній кандидат Уоррен Гардінг став президентом.

Уорен Гардінг

Заступаючи на пост президента 4 березня 1921 р., Гардінг у своїй промові у Вашинґтоні обіцяв країні «реконструкцію, реадаптацію, реставрацію».

Було створене бюджетного бюро, що відповідало за економне застосування бюджетних коштів. Економічне регулювання, запроваджене урядом Вільсона, де тільки можна, було усунене. Податкові закони знизили податкові ставки з високих доходів, митні закони підвищили мита на сільськогосподарські і промислові продукти. Перше загальне обмеження імміграції зафіксувало в 1921 р. національну квоту й обмежило щорічну імміграцію 355 825 персонами.

Уряд Гардінга надав більше 2 млрд доларів кредиту фермерам і законодавчо підтримав сільськогосподарські кооперації зі збуту. Також він вперше сприяв будівництву федеральних автомобільних доріг. Президент амністував засуджених до позбавлення волі супротивників війни і публічно нагадав на Півдні країни про цивільні права для афроамериканців. Він не зміг провести через Конгрес закон проти лінчування і створення міністерства суспільної добродійності, оскільки в 1922 р. виникли проблеми у відносинах з Конгресом.

Неоднозначно складалися відносини уряду з профспілками. Гардінг і Гувер домоглися восьмигодинного робочого дня в сталеливарній промисловості, але жорстокі дії міністра юстиції Доерті проти страйку залізничників привели у вересні 1922 р. до відчуження багатьох профспілок від політики уряду. У листопаді 1922 р. проміжні вибори до Конгресу завдали республіканцям відчутної поразки.

У серпні 1921 р. було підписано мирний договір з Німеччиною, за яким США забезпечили собі всі права з Версальського договору, не беручи на себе його зобов’язань.

Найважливіша зовнішньополітична подія сталася у листопаді 1921 р. у Вашинґтоні. Саме тоді Гардінг відкрив конференцію дев’яти держав, яка повинна була сприяти зменшенню напруження на Далекому Сході та обмеженню озброєння на флоті. В угоді чотирьох держав США, Англія, Франція і Японія взаємно гарантували одна одній недоторканність їхніх володінь у районі Тихого океану. В угоді дев’яти держав про Китай і з Китаєм держави підтвердили, хоч і не беззастережно, суверенітет і територіальну цілісність Китаю. У договорі п’яти держав в лютому 1922 р. США, Англія, Японія, Франція й Італія тимчасово обмежили гонку озброєнь на морі.

Корупція та махінації деяких членів уряду, близьких до Гардінга, почали компрометувати самого президента. Несподівана смерть Гардінга 1923 р. позбавила його ганьби і подальшого викриття. Згідно з Конституцією США президентську посаду обійняв віце-президент Кальвін Кулідж.

Кельвін Кулідж

Він також заперечував концепцію державного регулювання соціально-економічних відносин. «Нормальні люди піклуються про себе самі», — говорив він, заступаючи на посаду президента. Курс на розвиток підприємництва швидко приніс позитивні результати.

Період президентства Гардінга та Куліджа ввійшов в історію під назвою «проспериті» — процвітання.

В американській свідомості міцно утвердилася думка, чітко сформульована сенатором Г.-К. Лоджем: «Що менше уряд США втручатиметься у справи бізнесу, то краще». Безперечно, за такого підходу не уряд, а бізнес відігравав провідну роль у житті суспільства. І головним завданням уряду було створення оптимальних умов для розвитку підприємництва.

Всупереч послабленню економічних функцій держави підприємці отримали чимало можливостей для одержання урядових субсидій. Заради отримання прибутків вони не зупинялися перед порушенням закону.

20-ті рр. були для Сполучених Штатів роками процвітання. У 1929 р. обсяг продукції промислового виробництва перевищив рівень кризового 1921 р. на 78 %.

Наприкінці 20-х рр. США виробляли стільки ж промислової продукції, скільки увесь інший світ. Надзвичайно швидкі темпи економічного зростання США пояснювалися політичною стабільністю, фінансовою потужністю, величезними резервами внутрішнього ринку, протекціоністською політикою держави.

Особливо стрімко розвивалися нові галузі промисловості, що обладнувалися за останнім словом науки і техніки. Найбільш яскравий приклад — бурхливе зростання автомобільної промисловості. Якщо 1914 р. у країні було випущено 569 тис. автомобілів, то 1929 р. — вже 5 358 тис.

Автомобіль став своєрідним символом американського процвітання. Кожний п’ятий американець мав власний автомобіль. Пояснюється це, можливо, тим, що американці упродовж усієї історії країни ніби завжди «були на колесах» у пошуках вільної землі, заробітків, кращої долі. Розвиток автомобільної промисловості відбувався паралельно з будівництвом розгалуженої мережі автомобільних шляхів. Це, у свою чергу, сприяло розвиткові внутрішнього ринку.

Наслідком промислового буму стало нове збільшення національного доходу США. За 1923–1929 рр. він зріс з 74,3 млрд до 86,8 млрд доларів, тобто на 17 %. За даними американської статистики, середньорічний прибуток кожної американської сім’ї становив близько 3 тис. дол. Це були досить пристойні гроші, оскільки долар відтоді подешевшав у багато разів. Збільшення прибутків і поширення системи кредитування створювали для робітників, службовців, дрібних власників реальні можливості для придбання за готівку, а частіше у кредит автомобілів, радіоприймачів, холодильників, пилососів, пральних машин та іншої побутової техніки.

Проте не всі галузі економіки переживали промислове піднесення. Сільське господарство зазнавало кризи перевиробництва, ціни на аграрну продукцію знижувалися. Фермерські господарства ставали хронічно збитковими. Лише протягом 1925–1929 рр. було примусово продано з молотка за несплату боргів і податків 547 тис. ферм.

Великих втрат країні завдало запровадження «сухого закону». XVIII поправка до Конституції (1920) заборонила виготовлення і продаж алкогольних напоїв на території США. «Сухий закон» призвів до різкого зростання майже ліквідованої на той час організованої злочинності, створення системи нелегального розповсюдження спиртних напоїв. У 1933 р. цю горезвісну поправку було скасовано.

Учні з поданого нижче переліку визначають 3 фактори, що призвели до економічного зростання, розміщуючи їх у порядку пріоритетності.

1. Ресурси

США мали великий запас природних ресурсів. Це допомогло Америці стати великою індустріальною державою до початку ХХ ст. і заклало твердий ґрунт для подальшої експансії у 1920-х рр.

2. Вплив Першої світової війни

США успішно вийшли з війни. Вони забезпечували Європу багатьма товарами і панували на європейських ринках під час війни. Війна прискорила технологічні зміни, на які з готовністю пристали США.

3. Технологічні зміни

Це був період великих інновацій. Це допомогло модернізувати існуючі види промисловості і розвинути нові. Змінам значною мірою сприяв розвиток електрики. Електрика забезпечувала більш дешеве та ефективне джерело енергії для фабрик. Це дозволило розпочати випуск нових споживчих товарів, таких як холодильники, пилососи і радіо.

4. Масова продукція

Нові технології, на основі яких випуск товарів здійснювався у великих обсягах, суттєво сприяли зниженню собівартості останніх і, відповідно, зростанню прибутків. Генрі Форд започаткував масовий випуск продукції в автомобільній промисловості, запровадивши напередодні війни складальний конвеєр.

Це дозолило настільки знизити вартість, що тисячі пересічних американців могли дозволити собі придбати автомобіль. У 1920-х рр. його ідеї застосовувалися в усіх видах промисловості, у тому числі у виробництві споживчих товарів.

5. Масовий маркетинг

Продукти масового виробництва мали продаватися на массовому ринку. Деякі компанії витрачали дуже великі суми на рекламу. Ця нова індустрія розвинула новітні технології з переконання людей робити покупки.

6. Кредити

Збільшення кредитів набагато спростило купівлю товарів для людей, навіть якщо вони не мали досить готівки, щоб заплатити за них одразу.

7. Упевненість

Упевненість американців була їхньою визначною рисою. Тобто вони були упевнені у тому, що можуть купувати товари, вкладати гроші в компанії і випробовувати нові ідеї. Упевненість є життєво необхідним компонентом у будь-якому економічному бумі.

8. Політика республіканських президентів

Республіканська пробізнесова політика заохочувала бум. Вона зменшила податки на доходи та прибутки компаній, що дозволяло багатим людям вкладати більше грошей в американську промисловість та будівництво, а решті — витрачати більше на американські товари. Вона встановила додаткові тарифи на імпортовані товари, і це сприяло розвитку американських виробників.

Узагальнення та систематизація знань

http://LearningApps.org/display?v=pjpesspzt16

Електронні посилання на підручник:

http://4book.org/uchebniki-ukraina/10-klass/857-vsesvitnya-istoriya-10-klas-shchupak

Тема 12: Економічні та соціальні засади «нового курсу»

Мета: ознайомити учнів з основними причинами обрання Ф. Рузвельта президентом США; розкрити суть «нового курсу» Ф. Рузвельта; ознайомити з процесом здійснення рееформ.

Словникова робота: «новий курс»

Вивчення нового матеріалу

Вирішальним у виборах 1933 р. став соціально-політичний фактор. Президентом США було обрано Франкліна Делано Рузвельта (1882—1945), який запропонував для виходу з кризи комплекс реформ — "Новий курс" (під такою назвою увійшли в історію широкомасштабні реформи Ф. Рузвельта).

Франклін Рузвельт

У світовій історії "Новий курс" — це одна з найбільш відомих і ефективних реформ. Ф. Рузвельт провів у життя більше реформ, ніж обіцяв під час передвиборної кампанії. Уже 9 березня було скликано спеціальну сесію Конгресу США і протягом 100 днів закладено основи політики "Нового курсу".

Могутнім інструментом політики "Нового курсу" і разом з тим його наслідком стали відновлення і розвиток системи державного регулювання ринкових відносин. На відміну від початку 20-х років відновлення етатизації проходило хоч і в кризовий, але мирний період. Тому вона мала не воєнно-політичний, а соціально-економічний характер, а відновлена система досить ефективно розвивалась аж до кінця 60-х років.

Першим кроком реформ були спроби оздоровлення банківської і фінансової системи. У березні 1933 р. в країні було призупинено діяльність усіх банків, що дало змогу призупинити і обмін банкнот на золото. У квітні 1933 р. було ухвалено закон, який забороняв експорт золота, а також указ, за яким громадяни країни були зобов´язані здати банкам наявні у них золоті запаси на суму більше 100 дол. Це призвело до різкого знецінення національної валюти. Уряд, не відмовляючись у принципі від методу забезпечення банкнот, до кінця 1933 р. здійснив великі закупки грошового металу (на 187,8 млн. дол.) на зовнішньому ринку. Приплив до країни золота знизив його ціну на внутрішньому ринку, що дало можливість уряду США уже в січні 1934 р. провести девальвацію валюти країни на 41 %.

"Законом про золотий резерв" (1934) встановлювалась нова ціна на золото (на рівні 35 дол. за 1 тройську унцію), яка діяла до 1971 р. Одночасно весь золотий запас вилучався із федеральних резервних банків і передавався Федеральному казначейству. Банкам взамін видавалися золоті сертифікати, які прирівнювались до золота і забезпечували банківський резерв. Проведена девальвація долара сприяла тому, що розподіл доходу змінився на користь промислового, а не позичкового капіталу. Тим самим було попереджено масове банкрутство у кредитній сфері, зменшилася заборгованість монополій уряду, зросли експортні можливості США.

Відповідно до "Надзвичайного закону про банки" одночасно було проведено ліцензування їхньої діяльності. До кінця березня 1933 р. знову відновили роботу 4/5 раніше закритих великих банків — членів Федеральної резервної системи, а 2 тис. дрібних кредитних установ були ліквідовані або увійшли до складу більших кредитних установ. Діючим банкам надали урядовий кредит в 1 млн. доларів, який пожвавив сферу кредитних операцій. Крім того, держава взяла на себе зобов´язання страхувати депозитні вклади банків (створено Корпорацію зі страхування банківських вкладів). До початку 1934 р. близько 80 % всіх банків США застрахували свої депозити, що сприяло зміцненню довіри до них, а відповідно, зростанню припливу засобів на рахунки і запобіганню банкрутству банків. Було створено систему регулювання банківської діяльності, вжито заходи захисту вкладів від ризику біржових спекуляцій.

Розширила свою діяльність створена ще за президента Гувера "Реконструктивна" корпорація. Лише за два роки "Нового курсу" сума виданих нею позик перевищила 6 млрд. дол. Посилилась концентрація банківської системи — число банків з 25 тис. у 1934 р. скоротилось до 15 тис. Для зменшення державного дефіциту і поліпшення фінансового становища країни президент рекомендував різко знизити заробітну плату федеральним службовцям, членам Конгресу і пенсії ветеранам війни. Незважаючи на сильний опір Сенату, закон було прийнято уже 20 березня 1933 р. Наприкінці 1933 р. дозволено вживання спиртних напоїв і введено значний податок на їх продаж.

Стабілізація банківської і фінансової системи створила передумови для відновлення виробництва.Але цих заходів було явно недостатньо. Тому в червні 1933 р. прийнято Закон про відновлення національної промисловості (НІРА — національні інтереси розвитку Америки), який по суті вводив систему державного регулювання промислового сектору. Для його реалізації відповідно було створено Адміністрацію національної відбудови, до складу якої увійшли представники фінансової олігархії, торгової палати, "Дженерал моторз", від групи Моргана та інших концернів, а також економісти, діячі Американської федерації праці. Одночасно галузеві асоціації підприємців (всього 17 асоціацій) відповідно до першого розділу закону розробили і прийняли "Кодекси чесної конкуренції". За ними для підприємств однієї галузі суворо регламентувались обсяги виробництва (застосування однотипних технологічних процесів), межа заробітної плати, тривалість робочого тижня, визначалися ринок збуту товарів, ціна на продукцію та ін. Кодекси забороняли застосування дитячої праці. У випадку затвердження кодексу президентом він набирав сили закону, а дія антитрестівського законодавства тимчасово призупинялась. У цілому у всіх галузях промисловості адміністрація Ф.Д. Рузвельта санкціонувала до дії 746 кодексів, які охопили 99 % американської промисловості й торгівлі.

Другий і третій розділи закону про відновлення промисловості містили також низку положень, які регламентували порядок вилучення і витрачання податків, які йшли на організацію громадських робіт і виплату допомоги у зв´язку з безробіттям. Створена Конгресом США Адміністрація громадських робіт, якій виділялась величезна на той час сума — 3,3 млрд. дол., проводила масштабну діяльність щодо створення нових робочих місць у сфері муніципального господарства, дорожнього будівництва тощо, організації трудових таборів для безробітної молоді у віці від 18 до 25 років. Всього на громадських роботах до початку 1934 р. було зайнято 5 млн. осіб, виплатою допомоги у зв´язку з безробіттям охоплено 20 млн., чисельність молоді, яка працювала у трудових таборах, становила 250 тис. осіб. У таборах молодь мала безкоштовне харчування, ночівлю, форму та отримувала один долар на день. Вони працювали під наглядом інженерно-технічного персоналу, у всьому іншому підкорялись офіцерам.

Для більш ефективного використання трудових ресурсів уряд приступив до реалізації великих загальнонаціональних проектів, які сприяли економічному прогресу. Серед них — зведення гігантських гребель, за допомогою яких передбачалось електрифікувати всю країну. Для втілення в життя одного з проектів у 1933 р. було створено регіональне Управління долини річки Теннесі, діяльність якого змінила цей край. До п´яти наявних загат додались ще 20 збудованих, річка стала судноплавною. На роботах у долині Теннесі було зайнято 40 тис. осіб. Значно було поліпшено землеробство, призупинено ерозію ґрунтів, насаджено молоді ліси. Працею безробітних на півдні США створювалася сучасна інфраструктура — будувались автостради, аеродроми, мости, гавані і т. ін. Комплексний розвиток цього економічного району став першим досвідом дії "вбудованого стабілізатора" (термін з´явився в 50-ті роки) — втручання держави у розвиток господарства. Показником його ефективності стало різке зростання доходів населення басейну річки.

Втілені в життя заходи щодо відновлення промисловості в цілому дали позитивні результати. Державі до весни 1935 р. вдалось встановити достатньо дієвий контроль над промисловим сектором. При цьому спостерігався подальший процес монополізації промисловості США, що задовольняло великі монополістичні об´єднання.

Не менш важливою була антикризова аграрна політика Рузвельта, яка здійснювалась на основі Закону про регулювання сільського господарства. Конгрес США ухвалив його весною 1933 р. напередодні оголошеного фермерами загального страйку. Для подолання кризи перевиробництва було обрано систему заохочення у вигляді премій і компенсацій тим фермерам, які скорочували виробництво у своїх господарствах. За задумом уряду, така політика сприяла уже на макрорівні не лише зменшенню загальних розмірів товарної продукції, а й підтриманню цін на сільськогосподарські товари (за законом на рівні 1909— 1914 pp.) і тим самим збільшенню доходів фермерів. Різко скорочено посівні площі (виорано 10 млн. акрів зайнятих бавовником ділянок, знищено 1/4 всіх посівів) і поголів´я худоби (забито 23 млн. голів великої рогатої худоби і 6,4 млн. голів свиней, м´ясо яких перетворювали у мінеральні добрива), що вплинуло на ціноутворення. Порівняно з 1933 р. доходи фермерів у 1936 р. зросли на 50 %. Проте від такої системи преміювання і компенсацій вигравали перш за все великі господарства, які могли без суттєвого збитку скоротити виробництво, а дрібні фермери продовжували зазнавати труднощів. Враховуючи цей фактор, уряд відповідно до того ж закону вжив надзвичайних заходів щодо зниження фермерської заборгованості, яка до початку 1933 р. досягла 12 млрд. дол. Зокрема уряд провів емісію казначейських білетів і державних акцій на суму 3 млрд. дол., що дало можливість у 1933—1935 pp. надати фермерам дешевих кредитів на суму більше 2 млрд. дол. і тим самим ослабити обвальний процес аукціонного продажу збанкрутілих фермерських господарств. Завдяки позикам багато фермерських господарств справилися з кризою. Однак близько 10 % всіх ферм (600 тис.) у цей період розорились і були продані.

Важливою ініціативою уряду в галузі зовнішньої торгівлі стало прийняття Закону про торгівлю 2 березня 1934 p., яким передбачалась при підписанні торгових договорів взаємна знижка тарифів на 50 % на розсуд президента "в інтересах американської промисловості і сільського господарства". Мета закону — збільшити експорт, відкрити для СІЛА іноземні ринки. Закон був радикальним заходом у країні, що проводила протекціоністську політику, і через декілька років дав СІЛА відчутні вигоди.

"Новий курс" Рузвельта, як уже зазначалося, започаткував перетворення США у соціально орієнтовану державу. Соціальна спрямованість політики стала переважати уже на другому етапі реформ, коли під тиском народного руху в червні 1935 р. було прийнято Національний закон про трудові відносини. Він увійшов в історію як закон Вагнера (за прізвищем сенатора Р. Вагнера). Визнавались необхідність колективного захисту робітниками своїх інтересів через професійні спілки шляхом укладення з підприємцями колективних договорів, право робітників на страйки. Адміністрації було заборонено застосовувати репресії за належність до профспілок і втручатись у внутрішні справи робітничих організацій. Суди зобов´язували розглядати скарги профспілок за порушення закону. Одним із результатів закону Вагнера стало об´єднання усіх робітничих організацій в Робочий альянс Америки (1936), а також створення Ліги об´єднаних фермерів і Спілки пайовиків.

У "Новому курсі" Рузвельта втілились риси ліберально-реформістського варіанту регульованого капіталізму. Найважливішим інструментом урядових заходів став державний бюджет, за рахунок засобів якого здійснювалось фінансування розширеного відтворення і соціальних програм. Активна політика державного втручання дала змогу США, по-перше, відвернути революційну (як це не раз відбувалось у Європі) зміну ладу, по-друге, хоча і повільніше, порівняно з окремими європейськими країнами, подолати кризовий стан економіки. До 1937 р. за низкою основних економічних показників США практично вийшли на рівень 1929 р.

Закріплення вивченого матеріалу

http://LearningApps.org/watch?v=pp19pb9ic16

Урок 13: Внутрішня і зовнішня політика правлячих кіл Великої Британії у роки кризи

Мета: охарактеризувати розвиток Великої Британії у 30-ті роки ХХ ст.; показати особливості економічної криз 1930 року та шляхи виходу з неї; розкрити суть династичної кризи, дати характеристику Вестмінстерському статуту

Основні поняття: національний уряд, династична криза, політика умиротворення»

Вивчення нового матеріалу

Лейбористи прийшли до влади у несприятливий момент. На початку 1930 р. Великобританію охопила економічна криза. Порівняно з США, Німеччиною та Францією промислове виробництво в країні скоротилось ненабагато, оскільки британська економіка не знала "процвітання" у 20-х роках. Найбільше постраждали традиційні галузі промисловості. Експорт зменшився вдвічі! Занепад економіки призвів до зниження життєвого рівня населення. У розпал кризи кожен четвертий працівник не мав роботи.!

Отже, лейбористам не вдалося виконати своїх обіцянок у галузі внутрішньої політики. А антикризові заходи (зниження заробітної плати, зменшення допомоги по безробіттю, не було відновлено 7-годинний робочий день на шахтах, зберігались антипрофспілкові закони і т.д.) ще більше підірвали довіру виборців! У країні розпочалась нова хвиля страйків, демонстрацій, "голодних походів" безробітних.

Не маючи єдиного погляду на вихід з кризи, в уряді відбувся розкол, який закінчився відставкою кабінету.

У 1931 р. Макдональд сформував так званий "національний уряд" з лейбористів, консерваторів і лібералів. "Національний уряд" загалом проводив консервативну політику. Відбувалось подальше згортання соціальних програм.

Щоб підняти авторитет своїх реформ, уряд починає заощадження з себе: Макдональд зменшив свій заробіток прем'єра на 20%. Королівська родина зменшила на 10% фінансові кошти, що виділялися державою на її утримання.

На виборах 1931 р. коаліція отримала 497 мандатів проти 46 у лейбористів.

У 1931 р. був ліквідований золотий стандарт фунта стерлінга і утворено стерлінгову зону, що об'єднувала країни, які використовували англійську валюту для взаєморозрахунків. А в 1932 р. Великобританія відмовилась від вільної торгівлі і ввела протекціоністські закони. Ці заходи підвищили конкурентоспроможність англійських товарів, допомогли уникнути значного падіння виробництва і фінансової кризи.

З метою збити соціальну напругу і організувати адресну систему допомоги потерпілим від кризи, були прийняті «Акт про страхування по безробіттю» та «Закон про райони, потерпілі від лиха».

Загострення соціальних проблем призвело до зростання впливу крайніх сил - комуністів і фашистів. Однак вони не мали в Англії достатньої соціальної бази. До того ж британське суспільство, виховане на парламентських традиціях, не сприймало їх методів боротьби. Щоб остаточно охолодити радикальні елементи, у 1934 р. прийнято закон "Про підбурювання до бунту", а в 1937 р. – «Акт про суспільний порядок».

Вжиті заходи дали змогу в 1934 р. вийти з тяжкої економічної кризи, а до початку Другої світової війни економіка Великої Британії досягла докризового рівня.

Англійський реформізм у 30-ті роки дедалі більше спирався на традиційні для країни консервативні ідеї. Тому не дивно, що на виборах 1935 р. з відчутною перевагою перемогли консерватори; вони здобули 387 депутатських місць у палаті громад і сформували однопартійний уряд на чолі з С. Болдуїном, якого у 1937 р. заступив Н. Чемберлен. Він мав посередні здібності й зайняв цей пост завдяки аристократичному походженню й родинним зв'язкам. Консерватори проводили внутрішню політику, спрямовану на збереження існуючих порядків, а в зовнішній дотримувались політики "умиротворення".

Робота з документом

Прочитайте та проаналізуйте документ, дайте відповіді на питання.

Документ

Світова економічна криза далася взнаки у Великій Британії в першому кварталі 1930 р. Найбільш критичний момент в економіці настав навесні 1932 р., коли виробництво знизилося на 23 % від рівня 1929 р. Проте збитки були трохи меншими, ніж у США та Німеччині. Це пояснюється тим, що англійська промисловість розвивалась уповільненими темпами у першій половині 20-х років і тільки на початку 1925 р. досягла довоєнного рівня. Усі галузі економіки були охоплені глибокою кризою, особливо постраждали традиційні базові галузі: металургія, вугільна промисловість, суднобудування. Виплавка чавуну і сталі скоротилися майже вдвічі, випуск суден скоротився майже у 12 разів.

Дрібні фермери та орендарі розорялися, бо сільськогосподарська продукція впала в ціні в середньому на 1/3. За роки кризи посилилася залежність країни від постачання сировини та продовольства, експорт англійських товарів скоротився удвічі. На 2,5 млн тонн скоротився тоннаж британського торговельного флоту. У 1931 р. витрати Великої Британії вперше перевищили прибутки на 110 млн фунтів стерлінгів… Криза призвела до небаченого рівня безробіття. У 1932 р. кожний четвертий робітник (з них майже половина металургів, понад 1/3 шахтарів) залишився без роботи. Економічне життя в індустріальних центрах практично завмерло. …Виникали нові страйки, «голодні походи»…

Запитання до документа:

1. Чому криза, яка охопила Велику Британію, завдала менше збитків, ніж у Сполучених Штатах та Німеччині?

2. Які галузі економіки постраждали найбільше?

3. До яких наслідків у фінансовій та соціальній сферах призвела економічна криза?

Узагальнення та систематизація знань

Бесіда

1. Назвіть уряди Великої Британії, що перебували при владі в 20-х роках.

2. У чому відмінність політики цих урядів?

4. Назвіть причини та наслідки страйку шахтарів.

5. Завдяки чому Велика Британія легше пережила часи кризи?

Урок 14: Франція та Іспанія у роки кризи

Мета: ознайомити з перебігом кризи у Франції та Іспанії

Основні поняття: тоталітарний режим, криза.

Вивчення нового матеріалу

Після розпаду Лівого блоку в 1926 р. був сформований уряд Національної єдності Р. Пуанкаре, який перебував при владі до 1928 р. За темпами промислового виробництва Франція випередила Великобританію і Німеччину. Проте успіхи були перервані світовою економічною кризою. У Франції вона розпочалася пізніше, ніж в інших державах, але набрала затяжного характеру. Обсяг промислової продукції і національний доход зменшилися майже на 30%, зовнішня торгівля скоротилася на 60%. Промислова криза доповнилася аграрною, де виробництво скоротилося на 40%. Лише з 1935 р. спостерігалася певна стабілізація, що була надзвичайно повільною — до 1939 р. Франція не досягла рівня 1929 р.

Економічна криза вплинула на політичне становище. У країні почалася урядова нестабільність, активізувалися екстремістські і фашистські організації: «Вогняні хрести», «Патріотична ліга», «Французька дія» та інші. 6 лютого 1934 р. було вчинено спробу фашистського путчу, щоб ліквідувати республіканський лад. Проте організований опір лівих сил завдав фашистам поразки. Визначилася тенденція до зближення комуністів, соціалістів, прогресивних радикалів і діячів інших партій ліберального спрямування для протидії фашизмові. 14 липня 1935 р. вони провели спільну антифашистську демонстрацію, а їх оргкомітет перетворився у Національний комітет Народного фронту, що об´єднав 48 партій і організацій лівого спрямування. Навесні 1936 р. Народний фронт переміг на виборах, у результаті чого у Франції було проведено низку важливих реформ.

Новий уряд очолив соціаліст Л. Блюм.

Леон Блюм

Національні збори прийняли понад 130 законів для реалізації програми Народного фронту. Заборонялися фашистські організації, встановлювався 40-годинний робочий тиждень, оплачувані відпуски (протягом 14 днів), гарантувалося право профспілок на укладання колективних договорів з підприємцями. Була здійснена націоналізація військової промисловості, залізничного транспорту, Французький банк поставлено під державний контроль. Поліпшилося становище селян і робітників. Здійснені урядом заходи відповідали інтересам усього народу. Але їх проведення вимагало чимало коштів, яких уряд не мав. Економіка країни поступово дестабілізувалася. У діяльності Народного фронту наростали суперечності, переважно між комуністами та їх партнерами. Наприклад, у зовнішній політиці комуністи засудили політику уряду по невтручанню у громадянську війну в Іспанії, а у внутрішній політиці вимагали прискорення націоналізації та запровадження надзвичайного податку на капітал. Остаточно Народний фронт розпався у 1938 р. після приходу до влади Е. Делад´є, котрий виступав проти здійснення програми реформ.

Основним завданням зовнішньої політики Франції після Першої світової війни була боротьба за гегемонію в Європі. Французький уряд наполегливо домагався створення міждержавного об´єднання «пан-Європа», яке б тримало лідерство на континенті. Головним досягненням у 20-х pp. вважаються Локарнські угоди (1925 p.), що гарантували безпеку Франції та «пакт Бріана-Келлога» про заборону війни. У 30-х pp. в умовах зростаючої агресивності Німеччини Франція зробила низку поступок Німеччині, але виступила за консолідацію антифашистських сил. На жаль, спроба створити антигітлерівський союз у складі Франції, Великобританії та СРСР наприкінці 30-х pp. не мала успіху.

Робота з документом

Проаналізуйте передвиборчу програму Народного фронту Франції 1936 р.

Передвиборча програма Народного фронту 1936 р.:
- Скорочення безробіття - Державне регулювання трудових відносин - Націоналізація важливих підприємств і банків - Плановість розвитку економіки - Оздоровлення фінансової системи країни - Державний контроль над усіма фінансовими операціями - Активна інвестиційна політика держави - Підтримка сільського господарства - Захист політичних свобод - Свобода засобів масової інформації - Боротьба з фашизмом та тероризмом - Захист миру і боротьба за роззброєння - Демократизація системи освіти

Ситуація в Іспанії після Першої світової війни

Як відомо, у роки війни Іспанія дотримувалася нейтралітету. Така позиція короля Альфонса XIII та уряду була зумовлена, з одного боку, тим, що в країні зберігалася політична нестабільність, а з іншого - її інтереси у цій війні безпосередньо не зачіпалися. До того ж брати участь у війні означало стати членом чи Антанти, чи Троїстого союзу, а це суперечило давній позаблоковій традиції Іспанії. Таке спрямування іспанської політики красномовно сформулював відомий консервативний діяч першої третини XX ст. А. Маура: «Ми володіємо чудовим географічним середовищем. Але необхідно, щоб наші морські бази, наше розташування між двома морями, у світовій торгівлі й військовому житті, використовувалися винятково нами самими».

Війна сприяла зростанню попиту на іспанські товари і, відповідно, економічному піднесенню. Але воно не було тривалим. Закінчення війни викликало економічну кризу, загострилися проблеми іспанського суспільства. Активізувалися ліві політичні сили: найбільшим впливом користувалися анархісти, які виступали за ліквідацію держави способом заколотів, страйків, терористичних актів і т. д. У 1920 р. було створено ІКП — Іспанську комуністичну партію. Вліткy 1921 р. в Іспанії розпочалася гостра політична криза. Вона була викликана поразкою іспанських військ у Марокко від повсталих племен (Республіка Ріф). Правлячі партії та король втратили довіру населення. У цих умовах правлячі кола не перешкодили проведенню державного перевороту, що його здійснив 13 вересня 1923 р. генерал Мігель Прімо де Рівера.

Диктатура П. де Рівери

Прімо де Рівера

Ліві сили докладали зусиль для послаблення позицій короля та уряду. Економічна криза, яка розпочалася 1921 р., та поразка іспанської армії у колоніальній війні в Марокко породили в правлячих колах переконаність в необхідності встановлення влади «сильної руки».

Найкращою, на їхню думку, кандидатурою на роль диктатора був командувач військової округи в Каталонії генерал Прімо де Рівера. Прімо де Рівера утворив військову директорію (хунту), яка заступила уряд, розпустив кортеси (парламент), ввів надзвичайний стан, призупинив дію конституції. Владу на місцях було передано військовим губернаторам. Диктатура оголосила своєю метою "оновлення" Іспанії. Але оновлення вилилось у фашизацію суспільства за зразком Італії. Проводилась насильна іспанізація каталонців і басків. У зовнішній політиці було взято курс на створення "Великої Іспанії".

Поклавши край політичним чварам, П. де Рівера досяг немалих успіхів у царині економіки. Так, до осучаснення промисловості було залучено іноземні інвестиції, націоналізовано визначальні галузі. Економічний національний комітет (пізніше - Національний комітет з регулювання промисловості) сприяв появі потужних монополій у нафтовій, вугільній та тютюновій галузях.

Проте, врешті-решт, диктатура виявилася вразливою. Жорстокий і марнославний, донжуан і азартний картяр, генерал налаштував проти іспанську еліту. Проти П. де Рівери виступили усі провідні політичні сили і навіть деякі військові з'єднання. Після придушення двох спроб військового перевороту, у січні 1930 р. диктатор подав у відставку.

Революція 1931 р.

12 квітня 1931 р. в Іспанії відбулися муніципальні вибори, на яких перемогли прихильники республіки. 14 квітня король Альфонс XІІІ утік із країни, і того ж дня Іспанію було проголошено республікою. Це була мирна демократична революція. Владу перейняв тимчасовий уряд на чолі з А.Саморо. Перед новим урядом постали старі проблеми: проведення аграрної реформи в країні, де поміщикам належало 67% земель; вирі шення національного питання; ліквідація безробіття, що сягнуло 40% працездатного населення. На той час на території Іспанії склалися чотири нації — іспанська, каталонська, баскська, галісійська. Останні три домагались автономії. Їм належало 15,6% території країни з населенням 6 млн осіб.

Тимчасовий уряд провів вибори до кортесів і прийняв низку законів, спрямованих на вирішення названих вище проблем.

Не змирившись із поразкою, ліві у січні 1936 р. утворили Народний фронт, який виступив із широкою програмою реформ.

Спираючись на армію, праві сили почали готувати заколот. На чолі змовників стояли Хосе-Антоніо Прімо де Рівера, генерал Санхурно, який безпосередньо готував заколот, і генерал Франко.

Уряд Народного фронту

Астурійський погром виявився пірровою перемогою уряду. Жорстокість, з якою він придушив повстання, спричинила різку критику уряду не лише в середовищі робітництва, а й у Кортесах і цим майстерно скористалася ліва пропаганда. Суперечки серед урядових партій, що посилилися після викриття фактів корупції і хабарництва у вищих сферах держави, закінчилися розпадом коаліції і призначенням дострокових виборів.

Заради об'єднання сил напередодні виборів під спільним гаслом амністії для учасників подій 1934 р. ліві партії уклали в середині січня 1936 р. пакт про утворення передвиборчого блоку Народний фронт. Вибори, які відбулися наступного місяця, хоч і дали незначну перевагу в голосах правим, але забезпечили більшість місць у кортесах партіям Народного фронту. З 473 мандатів Народний фронт мав 268, у тому числі до парламенту було обрано 159 республіканців, 88 соціалістів і 17 комуністів. Праві партії контролювали 205 місць.

Робота з документом

Проаналізуйте документ

Документ

Вимоги мітингу, організованого Народним фронтом 29 лютого 1936 р.

1. Відновлення на роботі всіх робітників і службовців, звіль нених за участь у страйках або політичних рухах починаючи з 1934 р., і відшкодування завданих їм збитків.

2. Поширення амністії на тих політичних в’язнів, яких було засуджено як кримінальних злочинців.

3. Притягнення до відповідальності винних у самоуправ стві під час придушення повстання 1934 р.; покарання всіх представників військових і цивільних властей, винних у жорстокій поведінці з політичними в’язнями.

4. Звільнення з армії офіцерів — ворогів республіканського режиму.

5. Розроблення програми громадських робіт із метою боротьби проти безробіття.

6. Розпуск і роззброєння фашистських банд, які є небезпечними для демократичного розвитку країни.

Запитання до документа

1. Вирізніть соціально-економічні та політичні вимоги учасників мітингу.

2. Які вимоги мітингу збігалися з положеннями програми Народного фронту у Франції?

Блог вчителя історії Зимовченко Вікторії Валеріївни

Страницы

Всесвітня історія I семестр

Комментариев нет:

Отправить комментарий